Іван Петрович Котляревський - Енеїда

хліб, накришений у посолену воду. Нар.: Лигай потапці, впустивши в юшку (Номис. – С. 235).

131.

По-сербськи величали віру – тобто лаялися нецензурними словами.

132.

Голіаф – біблійний велетень і силач.

Один дражнився Битіасом – травестійне обігрування імені троянця Бітій у Вергілія.

Із Кочубейським він Тарасом – мається на увазі слуга великих магнатів, князів Кочубеїв, які мали маєтки в Диканьці, самій Полтаві, інших місцях. Котляревський добре знав Кочубеїв і їхнє оточення. Одному з них, Семенові Михайловичу Кочубею (1778 – 1835) присвятив власноручно підготовлене видання «Енеїди» (1809).

137.

Стратилат – воєначальник, ватажок війська.

139.

Келебердянськая верства – локальна приказка. Матвій Номис до приказки «Випросталась, як семисотна верства» дає таку примітку: «Семисотні верстви були за цариці Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер (середина XIX ст. – О. С.) іноді є: дубові, високі. Пирятинська верства теж семисотна, – себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслава у Лубни» (Номис. – С. 288).

Келеберда – містечко Полтавського полку.

Попав богиню камнем в лад – тобто в лоно. Тут: лоно – низ живота.

142.

Генеральний обозний – одна з вищих посад у гетьманському уряді на Україні. У його віданні була організація і постачання війська, артилерія. Генеральний обозний також брав участь у зносинах з іншими державами, переговорах з іноземними послами, засідав у генеральному суді. Були також полкові обозні.

Частина шоста

1.

Біжать в олимпську карвасар – йдеться про одну з давніх форм народного судочинства, щось близьке до третейського суду чи суду честі (відповідно в російського народу – «на миру»). Обрані громадою авторитетні люди вислуховували обидві сторони і тут же виносили своє рішення. Слово «карвасар», як і сама інституція суду на ярмарку, давнє, уже в часи Котляревського можливо сприймалося як архаїзм.

3.

Як грек на ніжинські ковбаси – це вже друга згадка про греків-колоністів на Україні (див. коментар: IV, 125). Нар.: Ласий, як до ковбас. Ласий на ковбаси (Номис. – С. 98).

Я намочу вас в шевський квас – шевський квас – розчин дубильної речовини для вичинювання шкур.

4.

Запру в смирительних домах – такі будинки були введені при Петрі І для ув'язнення за порівняно незначні злочини. Коли перед судом поставала особа з привілейованих станів (а богині ж сюди належать), вона по можливості відбувала покарання в такому будинку, а не в тюрмі. Як місця ув'язнення ці будинки припинили існування у 1884 р.

Жінок там на тютюн міняють – ще один, уже третій (див. коментар: III, 3; IV, 126) відгук у поемі пісні «Гей на горі та женці жнуть». Тут ремінісценція рядків:

А позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн та люльку,

Необачний.

6.

В античній міфології Венера традиційно прихильна до Марса – бога війни. Тому природно, що тут вона виступає ще й в образі маркітанки. Останні супроводжували армію в походах, торгували різними продуктами, напоями, предметами солдатського вжитку.

І бите з ними м'ясо їла – тобто м'ясо настріляної дичини.

7.

Літературознавець Юрій Івакін слушно вказує на перегук епізодів із побуту небожителів у шостій частині «Енеїди» з творами Шевченка останніх років життя: «Юродивий» (1857), «Муза» (1858), «Слава» (1858), «Гімн черничий» (1860). Коментуючи рядки вірша «Слава»:

А ти, задрипанко, шинкарко,

Перекупко п'яна!

Де ти в ката забарилась…

Моя крале мальована,

зазначає: «Говорячи про стилістичну залежність Шевченкового твору від бурлескної традиції, маємо на увазі передусім «Енеїду» Котляревського. Вже лайливе звернення до слави в перших рядках вірша своїм комічним нагромадженням лайливих визначень нагадує славнозвісну «художню лайку» персонажів «Енеїди». Шевченкова «краля мальована» дещо схожа на таку ж легковажну Венеру з «Енеїди», що «все з воєнними жила» (Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847 – 1861 рр. – К., 1968. – С. 243).

9.

фригійське плем'я не проклято – тут і далі фрігійці – троянці. Фрігією називали область Малої Азії, в межах якої була Троя.

10.

Прометей (у грецькій міфології) – добрий титан, оборонець людей. Допоміг Зевсові перемогти злих титанів і здобути владу над світом; викрав з Олімпа вогонь і приніс людям. За це Зевс звелів прикувати Прометея до скелі на Кавказі і прирік на вічні муки: щодень орел розкльовував йому печінку, а на другий день вона виростала знову. Так прикутий Прометей мучився протягом тисячоліть, поки його не визволив Геракл. «Прометей, – за словами К. Маркса, – найблагородніший святий і мученик у філософському календарі» (Маркс К., Енгельс Ф.3 ранніх творів. – К., 1973. – С. 22). Образ Прометея – мужнього захисника людини, поборника добра і справедливості – один з найважливіших в ряду вічних образів світової літератури. Появившись в «Енеїді» І. Котляревського, так само як і інші образи поеми, в травестійно-гумористичному контексті, Прометей продовжив своє життя в українській літературі.

12.

Як дам! очіпок ізлетить… – збити очіпок жінці (дівчата очіпка не носили) – означало завдати їй сорому. Тадей Рильський у статті «До вивчення українського народного світогляду» писав: «Я пам'ятаю випадок, коли семилітній хлопчина, граючись, скинув очіпок заміжній жінці в товаристві. Жінка розплакалася від образи, що він змусив її, чесну молодицю «світити волоссям». Я пам'ятаю, наскільки безуспішними були якось мої спроби утішити гнів однієї молодиці на іншу, головним чином задля того, що остання її «розчіпчила».

13.

…Наш олімпський предводитель – дворяни губернії та повіту на спеціальних зібраннях обирали з-поміж себе на певний строк предводителя дворянства з числа найбільш знатних та авторитетних. Так, з утворенням Полтавської губернії 1802 р. першим предводителем (маршалком) був обраний князь С. М. Кочубей, що відіграв певну роль і в житті автора «Енеїди». В шостій частині поеми – помітніше уподібнення небожителів великопанській дворянській верхівці, а земних владик – середньому та нижчому прошаркові дворянства з прикметами їхнього побуту.

Зводниця цитерська – походить від назви острова Цітера (Кіфера), де був особливо поширений культ Венери і знаходився її храм. Цітера – одне з імен Венери.

14.

У восьмій пісні Гомерової «Одіссеї» розповідається, як Афродіта (Венера) зраджувала свого чоловіка Гефеста (Вулкана) з богом війни Аресом (Марсом). Розлючений Вулкан у своєму домі потай прилаштував над ложем сіті («Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би…»), якими Марс і