Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

ви щоразу знаходите рішення, правильний підхід і влучні слова в будь-якій ситуації. А віднедавна взагалі зрозумів, що маю привілей працювати з геніальною політикинею.

Поклавши руку на ручку дверей, Полін зупинилася.

— Нічого з цього я не зробила самотужки, — сказала вона. — У нас чудова команда, Ґасе. І я рада, що в мене є ви, ваш розум і ваша дружба.

Але він ще не договорив. На його лиці відбилося стільки емоцій, що годі було злічити. Нарешті чоловік промовив:

— З мого боку це дещо більше ніж дружба.

Що це могло б означати? Вона розгублено подивилась на нього. Що може бути більше від дружби? Відповідь вигулькнула на краю свідомості, але визнати її Полін не могла.

Ґас промовив:

— Не варто було цього казати. Забудьте.

Вона дивилась на нього, не знаючи, що відповісти і як поводитися. Нарешті просто зронила:

— Добре.

Повагавшись ще мить, вийшла.

Думаючи про Ґаса, швидко повернулася в Резиденцію в супроводі агента Секретної служби. Останні слова прозвучали наче освідчення. Але ж це смішно.

Джеррі вже ліг, двері в кімнату були зачинені, тому вона знову попрямувала в Спальню Лінкольна, радіючи нагоді побути самій. Їй було над чим подумати.

Обмірковуючи завтрашню розмову з Піппою, механічно робила звичні вечірні справи: чистила зуби, знімала макіяж, складала прикраси у скриньку. Повісила сукню на вішак, закинула колготи в кошик для прання.

Виставила будильник на шосту ранку — на годину раніше, як прокинеться Піппа. Розмовлятимуть, скільки знадобиться. Якщо Піппа не з’явиться завтра в школі, ніхто нічого не скаже.

Надівши нічну сорочку, Полін підійшла до вікна й глянула понад Південним моріжком на пам’ятник Лінкольну. Подумала про Джорджа Вашингтона, першого, хто здобув президентську посаду. Коли обирали його, ніякого Білого дому ще не було. Він не мав дітей, та й преса в ті часи не цікавилася вибриками чад керівництва країни: висвітлювала важливіші новини.

Ішов дощ. На проспекті Конституції тривав цілодобовий протест: демонстранти стояли, ховаючись від дощу під капелюхами й парасолями. Люди вийшли на акцію після того, як білий коп убив темношкірого чоловіка. Ґас сам був темношкірий. Він мав онуків, котрим якось доведеться дізнатися, що їм загрожує особлива небезпека від поліції, тому, щоб із ними нічого не сталося, вони мусять надзвичайно сумлінно дотримуватися правил, які не поширюються на білих дітей: не бігати вулицями, не кричати. І байдуже, що Ґас обіймає одну з найвищих посад у країні, якій вірно служить своїм блискучим розумом, — на ньому так само стигма його раси. Полін думала, як довго ще пануватиме ця несправедливість в Америці.

Лягла в прохолодну постіль. Вимкнула світло, але очей не склепила. Спокою їй не давали два питання. Що сказати Піппі, вона вже почала розуміти, та досі гадки не мала, як учинити з Ґасом.

Біда в тому, що це було вже не вперше.

Ґас служив радником із зовнішньої політики під час її президентської кампанії. Цілий рік вони пліч-о-пліч мандрували країною, зранку до вечора гарували, як одержимі, й майже не спали ночами. Тоді вони дуже зблизилися.

Але на цьому все не скінчилося. Власне, той випадок був дрібницею, хоча вона про нього не забула і була переконана, що й він теж.

Сталося це в розпал кампанії, коли Полін майже гарантувала собі перемогу. Вони повернулися з напрочуд вдалого мітингу на бейсбольному стадіоні, де тисячі людей привітали її блискучу промову бурхливими оплесками. Усе ще заведені успіхом, обоє зайшли в ліфт високого готелю. Крім них, інших пасажирів не було. Ґас обійняв її, Полін підняла голову, і вони почали пристрасно цілуватися, міцно обвивши одне одного руками. Коли ліфт зупинився й двері відчинилися, обоє мовчки пішли кожен до себе.

Про той епізод ніколи не розмовляли.

Полін спробувала пригадати, коли востаннє в неї хтось закохувався. Безперечно, добре пам’ятала роман із Джеррі, однак то була радше дружба, що поволі розвивалася, аніж жага пристрасті. Власне, так воно переважно й ставалося з Полін. Вона ніколи не поводилася грайливо і не фліртувала, бо мала забагато інших справ. Була симпатична, проте чоловіки не западали на неї з першого погляду. Ні, приязнь до неї виникала поступово, що ближче вони з нею знайомилися. Та попри те, траплялися й такі, хто просто падав їй до ніг — і серед них була навіть одна жінка! З кимось Полін зустрічалася, з кількома навіть спала, проте ніколи не відчувала того, що вони: несамовитої пристрасті й розпачливого бажання близькості. З нею ніколи не траплялося кохання, що змінювало життя, вона керувалася лише прагненням зробити світ кращим.

Але ось Ґас освідчився.

Ясно, що із цього нічого не вийде. Роман не вдасться тримати в таємниці, а коли про їхній зв’язок дізнаються, це знищить кар’єру обом. І нашкодить її невеликій сім’ї. Зруйнує життя Полін. Тож нема про що навіть думати, і вибору ніякого робити не треба — все зрозуміло.

Але, бодай суто теоретично, що відчувала вона до Ґаса?

Він їй дуже подобався. Співчутливий, та водночас із твердим характером, Ґас не дозволяв крутити собою, умів давати поради, не наполягаючи на своїй думці. А ще був сексуальний. Мимохіть уявила собі перші обережні дотики, ніжні поцілунки, погладжування волосся, близькість гарячих тіл.

«Ти матимеш безглуздий вигляд, — сказала вона собі. — Він вищий за тебе на пів метра».

Але це не була безглуздість. Навпаки, щось зовсім інше, від чого їй стало тепло. Навіть просто думати про це було приємно.

Спробувала відігнати такі думки. Вона ж президентка, їй не можна закохуватися. Бо це буде наче буревій, сходження потяга з рейок, вибух атомної бомби.

Хвала Богу, цього ніколи не станеться.

Розділ вісімнадцятий

На північний захід від Фаї автобус в’їхав у зону, відому як смуга Аузу. Там на мандрівників чекала нова небезпека — міни.

Сто кілометрів завширшки, смуга Аузу була причиною війни Чаду з північним сусідом —Лівією. Після завершення бойових дій на цій ново-здобутій чадській території в землі причаїлися тисячі мін. У деяких місцях там стояли попередження — ряди пофарбованих у червоне й біле каменів. Утім, більшість замінованої площі залишалася непозначена.

Хакім стверджував, що знає, як їхати, але що далі просувався автобус, то більш занепокоєним ставало його обличчя. Раз по раз він гальмував, щоб уважно перевірити, чи досі їде дорогою — її не завжди вдавалося відрізнити від навколишньої пустелі.

Вони перебували в самому серці палючої Сахари, де навіть повітря мало горілий присмак. Потерпали всі. Малюк Наджі