Ярл Конг - Наречена мого брата, Ярл Конг

- Ні, я не буду писати на нього заяву, ні, - все ж я не можу повірити, що Артур би не зупинився. Або хочу ідеалізувати свого нареченого, не можу допустити, що він би взяв попри все мене силою, або й справді відчула, що він на це не здатен. Так, тоді, у квартирі, в спальні, я міркувала по-іншому, вважала, що клеми в чоловіка зірвало і його ніхто та ніщо не зупинить. Та все ж я бачила і його погляд, коли примчав Марат. Коли ситуація злегка втихомирилася. І я побачила в очах нареченого каяття. Справжнє каяття. Непідробне. Він пожалів, що накоїв.

- Дивно воно якось виходить...

Чи то засмучено, чи то задумливо промовив Марат, практично повністю перемикаючи мою увагу від того, що трапилося якихось десять хвилин тому, і повертаючи в реальність. Тут, на вулиці, на лавочці, біля під'їзду. Поряд з цим чоловіком.

- Дивно, що я не хочу писати заяву на свого нареченого, на свою кохану людину і таким чином створювати йому, а і відповідно і собі купу проблем? - Ми настільки різні люди з Маратом, чи це жіночка і чоловіча логіка і рядом не стоять? Не перетинаються? Рухаються паралельним курсом?

- Ні, це зрозуміло, тут нічого дивного немає. Мене цікавить інше - невже я настільки сильно відрізняюся від свого брата, що йому дістаються вершки, а мені, як то кажуть, корішки?

- З чого ти взяв, що сильно відрізняєшся від брата? Точніше в якому плані маєш відрізнятися? - Я сама заплуталася. Звичайно, Марат відрізняється від Артура. Візуально. Хоча я б не сказала, що хтось з них красунчик, а хтось ні. Чи внутрішньо. Тут теж звичайно є відмінності. Як і в кожної людини від іншої особи. Тільки до чого він веде?

- Аліса б якби я так вчинив з нею, то вже б точно настрочила на мене заяву. І не одну.

- Був такий досвід? - Вони ж ніби жили душа в душу, кохали одне одного, ну точніше Марат кохав, а ця Аліса вдавала, що любила, насправді шукаючи собі вигідніше місце в житті. Для себе та своїх дітей. Та все ж, мова зайшла за поліцію. А, отже, за кримінал. Зрада це хоч і повне лайно, у відносинах так точно останнє, до чого можна прибігати, але її точно не можна прирівняти до криміналу. Якщо коханці цілі та неушкоджені. Якщо всі вижили після розбірок.

- Був, одного разу таке було. Аліса написала на мене заяву за те, що я ніби то не полагодив дитяче ліжечко і малий випав з нього, пошкодивши ногу.

- Я так розумію це був наклеп? - Судячи з того, як світилися очі Марата в той момент, коли він розповідав про цих дітлахів, хоч по факту і чужих для нього дітлахів, то важко допустити, що це являється правдою. Що він реально проігнорував прохання своєї другої половинки, наплювавши на безпеку дитини.

- Очевидний наклеп. Очевидніше не вигадати. Малий був непосидющий, як то кажуть мав шило в одному місці, - навіть зараз посмішка з'являється на вустах Марата, варто йому тільки в голові згадати дитину, яка не трималася одного місця, шукаючи пригоди на свою маленьку попку, - я пішов в магазин, купити продуктів до вечері, а Аліса залишилася з ними вдома. Коли я повернувся, то Андрій кричав так, що я вже думав, що щось собі зламав. Ми відразу ж повезли його в лікарню, щоб перевірити, що з ним, зробити рентген. Малого пронесло, відкараскався невеличким забоєм, що не можна сказати стосовно мене, оскільки Аліса написала заяву в поліцію, що це ніби-то я винен в тому, що хлопчик пошкодив собі ногу. Не вона длубалася своїм наманікюреним пальцем в телефоні, витріщаючись на якісь відео й повністю забивши на дитину, а я винен в тому, що не телепат і не можу водночас купувати капусту для салату й глядіти за малим. Ця заява настільки була висмоктана з пальця, що навіть поліція не звернула увагу на неї й відпустила мене, порадивши придивитися до своєї коханої дівчини. Я ще пам'ятаю, що ледве з ними не побився, захищаючи честь цієї... коханої дівчини. Хто ж знав, що правоохоронці мали рацію й Аліса ще продемонструє своє справжнє єство. Свою гнилу душу.

- Так вони праві, винна в цьому вона і лише вона. Починаючи від того, що це саме ця Аліса не встежила за рідною дитиною, і закінчуючи тим, що вона вчинила як паскуда, написавши на тебе заяву, - сподіваюся, почуття Марата вже остаточно вщухли до цієї дівчини і я не отримаю скандал на рівному місці, - через це ти й порівнюєш себе з Артуром? Можливо, справа в людині, з якою ти будуєш спільну долю, а не в тобі?

- Я принесу тобі твої речі, - чоловік різко змінює тему, в нього моментально напружуються жовна на обличчі, а саме лице стає кам'яним. Непроникним. Повністю беземоційним.

- Які ще речі? - Тут вже я обережна, не розкидуюся словами, притримуюся тактики - мовчання золото.

- Я ж кажу - твої речі, - карбує зло, ніби не хоче витрачати свій дорогоцінний час на розповіді маленькій дитині, чому небо голубе, а черепаха не літає, - переночуєш сьогодні в готелі.

- З ким? - Чомусь це питання першим зривається з моїх вуст, хоч в голові ще купа схожих на кшталт цього. Навіщо? Для чого? І тому подібне.

- Зі мною. Проведеш цю ніч зі мною та скажеш, в чому між мною та Артуром відмінність. І чи вона взагалі є...