Вільям Форд Гібсон - Нейромант

Десь поруч, дуже близько, почувся сміх, що не був сміхом.

Моллі він більше ніколи не бачив.

Ванкувер

Липень 1983 року

Дякую

Брюсові Стерлінгу, Льюїсу Шайнеру, Джонові Шерлі, гурту Helden.

І Томові Меддоксу, винахіднику криги. І всім, хто знає, за що.

Привиди прозорих голограм

Післямова перекладача

Почну із зізнання, що робота над цим текстом – велика для мене честь, і я невимовно вдячна «Видавництву» за таку довіру й віру в мою перекладацьку компетентність. Твори Вільяма Ґібсона супроводжують мене протягом усього дорослого життя. Донедавна я навіть не усвідомлювала, що його персонажі, історії, мова, декорації, у яких відбувається дія, та культурні коди, зашифровані в тексті, так сильно вплинули на формування моєї особистості. Я прочитала все, що Ґібсон устиг написати за понад тридцять років, а деякі його твори, як-от «Нейроманта», перечитувала понад десяток разів – в оригіналі, у різних перекладах і виданнях. Гадаю, саме тому варто писати цю післямову з позиції вдумливого й уважного читача. Адже перекладач також є читачем – універсальним першочитачем, який має донести до кожного наступного все те, що хотів донести автор.

Кіберпросторову трилогію в цілому й «Нейроманта» зокрема можна читати різними способами. Це й екшн, і технотрилер, і детектив, і зліпок ретрофутуристичних сподівань із 1980-х, і геополітичний прогноз, і культурологічне дослідження, і вестерн про хороших та поганих хлопців, і асорті з алюзій та цитат, і посібник із жіночої емансипації, й ода фемінізму, й спроба умоглядного соціально-економічного досліду, і детальна розкадровка до фантастичного кіно, і просто добре написаний текст – промовистий і щільний аж до синестезійності. Я ставила собі за мету прочитати цей роман для вас на всіх перелічених рівнях, щоби ви, шановні читачі, мали той самий асортимент вражень, які в процесі роботи отримувала я як читач і перекладач. Сподіваюся, мети я досягла.

Трохи про мову роману. Ґібсон не технар, а письменник, який не гребує хорошими технічними консультантами. Тому мова Кіберпросторової трилогії – це мова романтичного ретрофутуризму, мова художніх образів і хай-текових алюзій на тодішні технології, а не посібника з програмування чи кібербезпеки. З одного боку, такий корпус текстів змушує перекладача ретельно добирати слова й собі не гребувати науково-технічними консультаціями з фахівцями, з другого – дарує творчу свободу, адже в масовій україномовній культурі 80-х не було таких штук, як віртуальна реальність, інформаційна безпека, кіберзлочини, дикий цифровий капіталізм і банківські махінації. Отже, можна уявити такі українські 80-ті, де все це є, і спробувати створити відповідну мовну дійсність, уякій блукати буде так само цікаво, як і в оригінальній.

За слова «кіберпростір» і «матриця» ми маємо дякувати саме Ґібсонові, за «термінали», «віруси» й «програми» – його технічним консультантам. Та уявлюваних ним тоді «кіберпросторових дек» і «консолей» ми, певно, ніколи не побачимо, як і «криги» – програмних систем активного кібернетичного реагування на вторгнення. Нинішніх хакерів та програмістів Ґібсон зве кіберковбоями й кібержокеями. Він не вигадує мов програмування й не обтяжує читача прикладною математикою. Він візіонер, тож усе, що відбувається в його кіберпросторі, виражене у вільному візуальному символізмі, а в просторі невіртуальної дійсності описане до найменших дрібниць, як-от матеріали, текстури, відтінки, торгові марки, запахи й смаки. Найважче для мене в роботі з таким романтичним хай-теком було відокремити романтику від сучасної авторові дійсності й реальних технологій, викопних і живих дотепер, щоби зрозуміти, де можна давати собі творчу волю, а де варто уважно поводити пальцем по сторінках політехнічних словників чи, скажімо, довідників з історії моди. На щастя, науково-технічний редактор виловлював за мною технічних бліх і навіть не кепкував із мене. Страшенно йому вдячна за терпіння!

Тепер трохи коментарів до тексту. Почну з неба над портом. Ґібсон – відомий майстер першого речення, однак час і технічний прогрес не пошкодували навіть його. Уже через п’ятнадцять років після першої публікації роману читачі, які не застали аналогового чорно-білого телебачення, чорних кабелів завтовшки з палець і дециметрових антен – а з ними й характерного сіро-білого «снігу» на екрані телевізора, налаштованого на канал, яким замість упорядкованого сигналу передається лише білий шум, – уявляли небо над портом Тіби геть не так, як хотілося авторові. Ґібсон навіть скаржився на це в передмові до ювілейного перевидання – мовляв, от і настали часи, коли через двадцять років доводиться пояснювати про колір неба. Ніл Ґейман якось покепкував із Ґібсона, написавши в одному зі своїх романів про небо, ідеально синє, мов екран неналаштованого телевізора. Це внесене часом непорозуміння й спонукало мене оминути в першому реченні згадку про колір і «мертвий» канал, лишивши тільки характеристику зображення – його «неналаштованість». Довелося робити нелегкий вибір між кінематографічним і лінгвістичним буквалізмами.

Окремо, мабуть, слід розповісти про переклад деяких власних назв. Усіх персонажів звати так само, як і в оригінальному тексті, крім двох. У випадку Діксі Рівного – в оригіналі Діксі Флетлайна (від flat line, рівна, або пряма лінія) – вибір був очевидним, адже прізвисько промовисте і його походження пояснено в тексті. Рівний був першим, хто пережив клінічну смерть у кіберпросторі: лінія ЕЕГ вирівнялася на кілька секунд, коли його атакував штучний інтелект. А от зі штучним інтелектом, якого звали в оригіналі Вінтерм’ютом (від winter і mute, «зима» і «німий») і якому я дала нове ім’я Мовчозим, усе було не так просто. Аргументів на користь транскрибування було два: по-перше, не треба зайвий раз думати, по-друге – ті, хто читав оригінал або один із двох старих російських перекладів, звикли саме до Вінтерм’юта. Однак на користь пошуку нового імені для цього персонажа аргументів назбиралося значно більше. За сюжетом ім’я йому дала Марі-Франс, мати Три-Джейн. Судячи з тих крихт інформації, які Ґібсон згодовує читачеві, Марі-Франс була доволі раціональною та прогресивною людиною, але й містицизму не цуралася. Крім того, Три-Джейн згадує про цього штучного як про чарівного духа, що промовляв до неї в дитинстві. Ось що ми знаємо про Мовчозима від інших персонажів: він говорить до Кейса голосом, схожим на завивання вітру в крижаній пустелі; він намагається виходити на контакт із людьми, набуваючи подоби особистісних конструктів, зібраних зі спогадів і асоціативних рядів співрозмовника, щоби бути ближчим до нього і його способу мислення; зайонські растафарі з орбіти звуть його Mute – тобто буквально Німим чи Мовчазним. Я вирішила зліпити «мовчазного» та «зиму». Крім того, казкове й немовби чаклунське ім’я Мовчозим – це сюжетний