Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей

Алекс трохи сповільнивши подих, вирішив рушити до своєї кімнати. Йому різко перехотілося задушевних розмов із батьком. Йому більше не хотілося бачити нікого зі своєї родини. Йому не подобалася сильна відвертість у їхній сім'ї, що ніхто з них не має своїх секретів. Усі все одне про одного знають. І кілька років тому Алекс вирішив зав'язати із цим. Він не хотів, щоб його рідні знали про нього все. І після цього його сім'я вирішила, що він віддалився від них. Так, так і є, але Алексу так було краще.

Вранці Алекс підвівся рано і спустився вниз.

- Сину, стривай, - батько перехопив його в коридорі. - Що з твоєю магією?

- Я ослаб, - тихо відповів Алекс.

- Негайно займися собою.

- Цим я якраз і збираюся зараз зайнятися.

- Добре. Ти маєш бути у формі. Поки не наберешся достатньо сили, не використовуй магію. Ти зрозумів мене?

- Так, - кивнув Алекс.

Він глянув вслід батькові і вийшов у сад. Келлан вже сидів там під високим деревом у позі лотоса та заплющеними очима.

- Не заважатиму? - запитав Алекс, підійшовши до нього.

- Ні, якщо мовчатимеш, - ліниво посміхнувся старший брат.

- Звісно, ​​- Алекс опустився на зелений газон, поруч із Келланом. - Як ти думаєш, я слабкий?

- Хто тобі таке сказав?

- Я використав магію без відновлення. Минулий заряд повністю вичерпався і тепер я не можу чаклувати.

- Нічого страшного. Відновишся і все буде гаразд.

- Нейтон вважає себе сильнішим за мене.

- Нейтон – темний некромант благословенний полум'ям. Він повноправно може про себе таке заявляти. Так, він сильніший за тебе і кожного з нас, але це не означає, що ти слабкий, - заспокоїв молодшого брата Келлан.

Алекс ліг на траву, розкинувши руки по боках. Сил не було взагалі, йому навіть ворушитися вдавалося важко. Заплющивши очі і відкинувши всі думки геть, він розслабився. Вібрації землі проходили крізь нього, поступово наповнюючи силою тіло Алекса. Магія потихеньку поверталася до нього – відновлюючись.

Ханна

Як тільки я розплющила очі, через секунду спрацював будильник. Боже! Я не виспалася взагалі! Аромат карамелі витав у повітрі. Я повернулася до троянд, які стояли на тумбочці. Квіти янголів мали справді янгольський аромат. Позіхнувши, я вибралася з ліжка.

Швидко прийнявши душ, відчинила гардероб. Що ж мені сьогодні вдягнути? Я визирнула у вікно – було похмуро, але тепло. І я вирішила одягнути зелене плаття до колін, що розлітається. Зійде.

Вниз спускатися не хотілося, я мала лише одне бажання: залишитися в кімнаті назавжди і нікуди не виходити. Я посадила п'яту точку під вікном на підлозі, витягнувши ноги. Настрій також був відсутній. Спочатку мене «порадував» Алекс з його ритуалом, а в кінці Нейтон зі своїм одкровенням.

Бідний Найджел. Сльози знову підступили до очей. Ні! Не плакатиму, я зможу пережити все.

Мене лякала сама перспектива обряду. Ніж, вбивство, смерть – мені страшно. Насилу віриться, що Алекс мене оживить. А якщо в нього не вийде?! Якщо щось піде не так? А що якщо він просто обманює мене, щоб отримати мою згоду? Адже він не відчуває почуттів. Може, він збрехав, що ми були разом у минулих життях? Раптом робить все для особистої вигоди його сім'ї? Я заплющила очі. Але тоді я зможу бути з Алексом. І я хочу з ним бути.

Підтягнувши коліна, я уперлася в них чолом. Мені треба погодитись на ритуал. Якщо Алекс сказав, що врятує мене, то так і буде. Я повинна йому довіряти.

У двері кімнати постукали. Я підняла голову, з побоюванням дивлячись на двері - раптом там знову Нейтон.

- Так?! - обережно відгукнулася я на стукіт.

- Ти вже прокинулася? Добре, – до кімнати зайшла мама. - Я вже збиралася тебе будити.

– Я прокинулася і вже повністю зібрана, – машинально без емоцій відповідаю їй.

- А що це так пахне? - мама принюхалася. – Цей запах я не сплутаю ні з чим – карамель! Мій улюблений аромат, – видихнула мама.

Вона підійшла до троянд і принюхалася.

- Звідки квіти?

- Це подарунок, - мляво посміхнулася я.

– І від кого ж? Від Алекса Стоуна? – хитро запитала мати.

- Можна і так сказати. Вгадала, - закусила я нижню губу. Не буду ж я казати їй, що ці квіти від занепалого янгола з іншого світу! І що цієї ночі я разом з Алексом були у Міріїла в гостях!

- Які гарні. Ви часто з ним бачитеся? Люди в місті базікають, – мама сіла на ліжко.

- Ми дружимо, а отже – бачимося, мамо.

- Що сталося у тебе з твоїм другом? Нейтоном.

- Він ніколи не був і не буде моїм другом! - з ненавистю промовила я.

- Шкода. Такий хороший хлопчик, - зітхнула мама.

- Мамо, Нейтон - негідник! І ніякий він не хороший!

- Він урятував твоє життя Ханно і допоміг з машиною. Як ти можеш так казати про нього?