Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Не треба свято вірити всьому, що говорить і нібито робить Нейтон. Він поганий! Повір, я знаю, - посміхнулася я.
- Ти не маєш рації, - мама підвелася з ліжка. - Спускайся. Шкільний автобус буде за кілька хвилин, - мама вийшла з кімнати, а я посміхнулася сама собі. Якби ти тільки знала, що це за людина чи… не людина… мертвець! Ти б не обожнювала його.
Схопивши сумку, я помчала сходами вниз.
- Мамо?
- Так? - вона виглянула з кухні з чашкою гарячого чаю в руках.
- Чай? А чому не кава? - здивувалася я.
- Кава закінчилася, треба купити, - сьорбнула вона з чашки.
– Слухай, треба поговорити. Цього тижня у Стоунів щомісячний Званий вечір…
- О, ні-ні! - перервала мене мати, виставивши долоню перед собою. – І чути не хочу.
– А ти послухай і не перебивай, – попросила я. – Роджер Стоун особисто запрошує нас туди. Захід проходитиме у четвер, о восьмій вечора. Сходимо?
Мама так і застигла на місці, витріщивши на мене очі.
- Таке не можна пропустити, - мама сіла на стілець, дивлячись в одну точку. – А він точно запросив чи це розіграш, щоб посміятися над нами?
– Алекс мені передав запрошення свого батька. Це правда. Та й Алекс ніколи б не наважився так зі мною вчинити. Ось Нейтон якраз міг би.
- У такому разі... ми повинні подумати, що вдягнути. Не можна вдарити в багнюку обличчям, - мама рішуче грюкнула себе долонями по колінах. – Навіть не віриться, що ми потрапимо туди.
- Згодна з тобою. Гарні вечірні сукні відмінно підійдуть. Гаразд, я піду, бо точно запізнюся.
- Ханно!
Я обернулася.
- А коли це ми встигли набути статусу еліти? - незрозуміло запитала вона.
- А ми його й не здобували, - посміхнулася я куточком губ. - Мамо, а ти не могла б відвезти мене сьогодні до школи?
- Ні, і не проси, - рішуче замотала вона головою. – Мені абсолютно в інший бік на роботу, а через твою школу я ще й запізнюся.
- Ну, будь ласка, - благала я. - Один раз і все. Потім їжджу лише автобусом. Будь ласка, будь ласка, будь ласка!
- Гаразд! Добре. Вмовила, - відвернулася вона.
- Ура! Спасибі тобі! - я підбігла і поцілувала маму в щоку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені життя, Камілла Рей», після закриття браузера.
