Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

– В тебе з’явилась дівчина? Коли?

– Романа, – спантеличено повторив знайоме ім’я, коли загальний зміст речення нарешті дійшов до нього. – В мене нема дівчини! – випалив, відсахуючись як від батькового важкого погляду, так і від самої думки про побачення із Романою.

«Та в мене навіть друзів нема», – роздратовано. Це була прикра правда, на яку раніше він не сильно зважав. Але раніше він і не опинявся без жодного супроводу, контактів чи довірених людей поруч.

– Ви були разом від самого початку подій, – князь переконаним не виглядав. Навпаки, під здивованим поглядом хлопця, чоловік виклав на стіл цілу стопку бумаг і роздрукованих знімків з камер нагляду. Майже на кожному можна було побачити його і Роману.

Ярослав спантеличено підійшов до столу, аби ближче розглянути «докази». Знімки були розмиті, нечіткі. І ніяк не доводили того, що він мав якісь близькі стосунки із Романою.

«Вона зараз у палаці, бо батько вирішив, що ми з нею зустрічаємось?»

Він все ще не міг підібрати слів, аби заперечити очевидно дивне припущення, коли князь продовжив.

– За всіма оцінками, підготовка до підриву мала зайняти від двох до трьох місяців. Офіційно про твоє перебування у Москві було оголошено лише за декілька тижнів. Тож, – в голосі почувся метал, що не віщувало нічого хорошого, – я хочу знати, відколи конкретно ти почав планувати свій променад. І коли саме про твої плани дізналась Романа Олександрівна?

Княжич відірвав погляд від знімків і перевів увагу на князя. Про що він говорить?

– Це просто смішно, – він хотів спати, в нього боліло плече. Його планували вбити, він викрав автівку і навіть керував нею. Через нього мало не вбили Уласа. Через нього загинув Олег, Любозар. Романа опинилась у скрутному становищі. А все, що цікавило його батька, коли він почав зустрічатись із дівчиною?

– Я все ще чекаю на відповідь, Ярослав, – прохолодне і жорстке.

– Ви справді гадаєте, – повільно, адже він зовсім не розумів, про що можна було говорити із чоловіком навпроти, – що в мене звідкись взявся час, аби почати таємно, – виділив останнє, – зустрічатись бодай з кимось?

Він із такими складнощами повернувся додому. Хіба він не заслуговує на відпочинок? На підтримку?

– Ярослав.

Та хлопець вже не зважав ані на вигляд князя, ані на тон, з яким той почав говорити.

– Вам доповідають про кожний мій крок та розмову, хіба ні? Нащо витрачати час, дочекайтесь наступного донесення, – хитнув головою на документи, розкладені на столі. – Або самі вигадайте, вам, здається, це також до вподоби. Я ж, з вашого дозволу, піду до себе і спробую відпочити перед наступним допитом, – розвернувся до дверей і рішуче направився на вихід.

Дивовижно, але ніхто його не зупинив. І він без жодних перешкод дійшов практично до своїх покоїв, коли завмер і заново проаналізував розмову. Романа була в палаці. І її підозрювали в організації нападу на княжича.

Радислава задумливим поглядом проводила кузена до самих дверей, потім перевела увагу на князя. Чоловік втомлено потирав почервонілі очі. Зморений, змарнілий, він виглядав не набагато краще за власного сина.

«Скільки він спав? І чи взагалі спав ці дні?»

Дівчина зітхнула. Що батько, що син бували до біса впертими.

– Я не встигла повідомити про це Костянтина, – зібралась із думками. – Але в тому готелі, Ritz, планувалось побачення Христини. Син барона Ржевського, Лад, бронював весь верхній поверх і дах на Новий рік. Наче хотів красиво освідчитись чи щось таке.

Князь поглянув на неї. Мовчки.

– Про це було відомо задовго до оголошення про поїздку Ярослава. Знали і персонал готелю, і друзі барона. Навіть сама Христина спромоглась отримати інформацію. Якщо припустити, що замах планувався на Христину? Вона все ще одна з Рюриковичів, тож ефект виявився б резонансним. Родич князя, в Новий рік, гине від рук терористичного угрупування. Але приїзд Ярослава став для зловмисників щасливим випадком, яким вони просто вирішили скористатись?

– Що ж, – князь прикрив очі і важко відхилився на спинку крісла. Трохи помовчав, аналізуючи почуте. – Це могло б пояснити недочищені звіти і велику кількість залишених слідів, – він не спав з того самого моменту, як почув про можливу загибель сина. Очікував і перечитував кожну новину, яку йому приносили. Подумки перебирав усіх можливих замовників, причини, які могли б спровокувати такий напад. – Хлопці Орла вже вийшли на виконавців, декого навіть вдалось зловити живим.

– Їх ще не всіх позбулись? – здивовано. В таких замахах організатори як правило одразу ліквідовували усіх, хто міг би вивести на них: виконавців, посередників, випадкових залучених. Усіх, хто володів хоча б крихтою інформації.

– Дивовижне недбальство, – погодився. Відкрив очі і чіпко глянув на Радиславу. – Про що ще розказала Христина?

– Ні про що конкретне. Лад планував для неї сюрприз, але вона про все здогадалась. Приплатила місцевим і отримала додаткові подробиці. Вам відома вдача Христі, – погляд Владислава Ростиславовича їй не подобався. – Гадаю, краще допитувати одразу барона і його сина, ніж витрачати час на дівчисько.

Чоловік задумливо хитнув головою. Ще одна версія. Ще більше можливих причетних.

– Костянтин має бути на першому поверсі, повториш усе йому особисто.

– Звісно.

– Тоді вільна.

– Так. Однак, – просто так залишати кабінет їй не хотілось, – є ще дещо. – Дочекалась, поки князь повністю зосередиться на ній. – Я пам’ятаю часи, коли титул спадкоємця висів на мені. Ярослав правий, таємного в його житті нічого немає. І можливо саме через це ваша недовіра б’є по ньому аж так боляче.