Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

«Подумаєш», — смикнула плечем Риль. Скнара! Пари каменів для справи пошкодував. Тихенько вислизнула в коридор. Поки не поставили біля її дверей охорону, треба поглянути на результат. Глянула, охнула, протерла очі, вилаялася — полегшало. Дворик цитаделі помітно зменшився в розмірі, не сильно, пара метрів вправо, пара метрів вліво — різниці й не видно, якщо не придивлятися. Зате край — рівний, як відрізали. «Чиста робота!» — похвалила сама себе Риль і з повним задоволенням від зробленого пішла спати.

Ранкове сонце, заглянувши в їдальню, пройшлося по розставленому на столі посуду, зіграло в скляному стакані, змусивши чай в ньому поміняти колір на золотисто-коричневий, мазнуло променем по блискучому боку срібного глечика, розкидало відблиски по жовтим ложкам. За столом сиділи двоє, сиділи мовчки, як можуть сидіти люди, що давно знають один одного і розуміють без слів. Кроки перервали триваючий в тиші сніданок. Ласті увійшов в їдальню, кинув розчарований погляд на четвертий порожній стілець, запитав очевидне.

— Спить?

— Сам знаєш, як вона любить поспати вранці. Так, і вимоталася вчора, — відгукнувся Кесті.

Заран хмикнув.

— Я вчора оцінив ступінь її втомленості. Ганяти її треба, щоб сил вистачало лише до ліжка доповзти. А то спочатку вона мені полігон рознесла, потім двір підкоротила. Що далі? Зайвих кімнат у мене в цитаделі немає.

— Буде тобі бурчати, — посміхнувся цілитель, — дівчинка повинна ж десь практикуватися. Краще навчи її себе контролювати.

— Я б навчив, — Заран підтягнув до себе блюдо з булочками, вибрав одну, прискіпливо оглянув її з усіх боків, надкусив, схвально прицмокнув, — та тільки користі від мого навчання, коли в його присутності вона весь контроль втрачає, — Заран кивнув у сторону Ласті.

— Правителю, прошу вибачення, — на порозі їдальні завмер молодий асхалут. Дракони насторожилися — блідий, стривожений вигляд від добрих новин не буває. Заран з жалем відклав кулінарний шедевр, піднявся і вийшов разом з підданим в коридор. Повернувся буквально за кілька хвилин. Але і цих кількох хвилин вистачило, щоб глава асхалутів заразився блідістю.

Заран з задумливим виглядом сів на своє місце, взяв у руки недоїдену булочку, зітхнув, поклав назад — настрою для чаювання більше не було.

— Операцію треба згортати, — озвучив він нарешті свої думки. Кесті у відповідь лише здивовано підняв брови, а Ласті стиснув чашку з такою силою, що скло жалібно затріщало, — сьогодні вночі було вбито двоє братів.

У їдальні запанувала тиша. Заран застиг, дивлячись в одну точку. Загибель кожного з братів — тяжкий удар. Це не тільки двоє пішли за межу людей. Це ще й два грона тихо вмирають зараз від туги в пташнику, і два дракона, збожеволілих від втрати, метаються в небі, виламують собі в польоті крила, щоб болем тіла заглушити біль душі. Але навіть небо, вірний друг і помічник, не зможе їм сьогодні допомогти. Чи витримають їхні серця ці тортури, чи впораються з нападом самотності? Відхід брата, не дай небо пережити подібне раптово. Коли розумієш, що не можеш нічого виправити, коли по зв'язку б'є крик, останній крик твого кровника.

— Як? — прошепотів Ласті.

— Моя помилка, — похитав головою Заран, приходячи в себе, — нерозумно було сподіватися, що зрадник діє самостійно. Не хотів вірити в те, що серед братів є гниль.

— Ми всі помилялися, — сумно кивнув Кестірон, — я вже зв'язався з батьком. Одного знайшли, а ось другого… поки живий, значить, будемо шукати.

— Ця тварюка замітає сліди. Він знищив цілком лабораторію, випалив її зсередини так, що не залишилося ані сліду. Тільки два трупа і більше нічого.

— Я доберуся до нього, — прогарчав, скочивши, Ласті. «Хрум», — не витримавши тиску, чашка розлетілася на шматки.

— Ні, — Кестірон теж схопився, — все зайшло надто далеко. Нам не потрібно більше трупів. Ніякої самодіяльності! Ти знайдеш цього слизького черв'яка, але навіть крилом не натякнеш, що впізнав його. Далі не твоя робота. Батько тільки чекає сигналу.

— Я його знайду! — відчеканив дракон, вискакуючи з кімнати.

Заран засмучено похитав головою, дивлячись на білі уламки і коричневу пляму на столі. Справ було багато, не на часі віддаватися скорботі, коли живі ходять по межі.

— Думаєш, послухається? — запитав асхалут у Кесті.

Той стиснув руки в кулаки, потім розслабився, втомлено провів рукою по обличчю, немов відганяючи непрохані думки.

— Він не стане нею ризикувати.

— Якщо тільки вона сама не влізе, куди не треба, — хмикнув Заран, задумливо потер підборіддя, — потрібно буде попрацювати над її захистом…

«Це не просто знущання, це вже божевілля якесь», — Риль сіпнулася в сторону. Повз ней, з сичанням розкидаючи колючі іскри, пронеслась сліпучо-біла кульова блискавка. Це називається: «Стій, не смикайся, щити тримай, а ми за тобою трошки популяємо». Нічого собі трошки! Та від її щитів тільки жалюгідні недоноски вже залишилися. Пара заклинань і вона — не жилець. Риль вилаялася, впала на коліна, пішла в сторону перекатом. Над головою просвистіло щось вогняне, засипавши дівчину золотими іскрами. Печуть, зарази! Явно Кестіна робота. І навіщо вона погодилася на тренування з цією парочкою? Вони точно змовилися її за межу відправити. «Тренування, наближене до реальності». До смерті воно наближене, причому до її власної. Ні, до реальності, звичайно, теж, але до смерті все ж ближче.

А ранок починався так безневинно. Будити її ніхто не став, і дівчина, виспавшись, спокійно поснідала на самоті. А ось потім… потім її виловила ця парочка: Заран з Кестіроном, обличчя в обох серйозні — далі нікуди. П'ять хвилин на переодягання, ще трихвилинний перехід по коридорах цитаделі, і вона стоїть на якомусь гірському плато.

Моторошно безлюдне місце, навколо тільки камінь. Пронизливий вітер затишності цьому місцю явно не додавав. А під не менш пронизливими поглядами чоловіків хотілося скулитися і терміново посіріти під колір навколишніх каменів. Коли вони, переглянувшись, розійшлися в сторони — Риль встигла тільки подумки попрощатися з сім'єю, одночасно виставляючи всі свої щити. Малувато, звичайно. Ох, зараз їй будуть мститися і за полігон, і за дворик, а хіба мало ще за що… Портал зрозумієш, що в цих драконівських і асхалутовскіх мізках твориться!

Ну як, скажіть, будь ласка, встояти на місці, коли на тебе несеться щось червоне, розсипаючи іскри на метр навколо. І не здогадаєшся, в повну силу б'ють або обманку кидають. Риль металася, відчуваючи себе єдиною мішенню в призовому тирі. Ці стрілки, щоб їх власним заклинанням накрило, промазавши пару разів, почали одночасно по ній цілити. Від одного заклинання вона ухилилася, друге отримала у бік — не встигла піти з лінії атаки. Чорний згусток щит не пробив, але енергії пожер, як дракон після триденного голодування.