Галина Курдюмова - Попелюшка навпаки, Галина Курдюмова

Глава 37. Під водою.

 

Про карколомний політ нічого й казати. І я, і сестра кричали, мов навіжені. Око Диявола, росло, наближувалось. Ліліані з її жіночим сідельцем легше було злетіти з конячки. Мені ж довелось пововтузитись, щоб вивільнити стопи зі стремен і зіскочити з Вітерця.

На мить мені навіть здалось, що час зупинився. Весело сяяло безтурботне сонечко. Срібними жилами застигли всі тринадцять струменів водоспаду, відчайдушні крики глядачів долітали згори. Недалечко пролітали дві гарні коняки, вміють, виявляється, і коні літати, лише згори вниз, весняним зеленкуватим листочком кружляла Ліліана. Ідилія.

Усі знають, що тіла, не залежно від маси, падають з однаковою швидкістю. Та завдяки широким спідницям наше з Лілі падіння трохи уповільнилось, через що коні впали в озеро першими, а ми з сестрою - за ними.

Політ шокував, падіння вибило дух, удар об воду був надзвичайно сильним, але, здається, я ціла. Плавати вмію, виберусь. А от щодо Попелюшки… Чи вона вміє плавати? Такої подробиці я не знала. Рятувати потопаючих досвіду не мала. Нічого, що там радять? Ухопити за волосся і тягнути?

Я бачила розпливчастою плямою Ліліану, що красиво опускалась на дно недалечко від мене. Бачила світлу сонячну пляму високо над головою. Бачила товстих рибин довжиною сантиметрів п’ятдесят-сімдесят, що великою зграєю линули повз.  Може, риби по дорозі наловити?

Плавати я вмію. Але вода виявилась такою крижаною, що короткі удари струму побігли через спинний мозок, а кінцівки скували судоми. А ще ця дурнувата спідниця намокла і тягне мене донизу, немов камінь. А ще в легенях відчувся неприємний тиск, повітря катастрофічно не вистачало, а я продовжувала спускатися донизу і не мала змоги нічого змінити. Здається, припливли… Моя місія залишилась невиконаною. Мало того, що Попелюшку за принца заміж не віддала, так я взагалі її занапастила. До речі, і себе також. Хоча чи є в цім моя вина? Лише необачність. Може, воно й на краще. Помру тут - повернусь у свій час, свій світ, своє тіло…

В якийсь момент стало байдуже і перед очима замиготіли видіння.

Видіння? Якесь дуже знайоме видіння.

По-перше, я зрозуміла, що відбувається щось незвичайне, коли зупинились рибини, немов хтось натиснув кнопку «стоп» при перегляді відео. По-друге, по спинах рибин спокійнісінько крокував чоловічок у звичайному офісному костюмі з краваткою, у блискучих лакованих черевиках. Пізнаю у молодикові секретаря святого Петра. Я померла? Так швидко?

Чоловічок зупинився переді мною і полегшено видихнув:

- Нарешті. Нарешті я можу з тобою говорити, Олю!

- Я померла? - навіть не здивувалась, що розмовляю під водою.

- Ще ні, але до того йде. Зараз ти на межі життя й смерті, що й дало змогу до тебе достукатись. Ти що твориш?

Я, відчуваючи провину, опустила очі.

- Закохалася у принца! Олю?

- Яка різниця? Я ж все робила, щоб звести його з Попелюшкою!

- Різниця? Він відчуває твої справжні почуття і тягнеться до тебе!

- Але що я могла змінити? Серцю не накажеш…

- Так, - молодик задумливо потер перенісся. - Якби ж я міг чимось допомогти. На жаль, вищі сили не в змозі примусити полюбити чи розлюбити. Тобі доведеться самій завершити місію. Не знаю, Олю, роби що хочеш, але Попелюшка має вийти заміж за принца! Ми провели дослідження, за допомогою комп’ютерних технологій зробили передбачення розвитку подій, що буде, якщо раптом історія зіскоче зі звичного сценарію. Це просто жах!  В усіх варіантах - жах! Не хочу навіть описувати. Ти повинна зробити так, щоб Попелюшка стала дружиною принца.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍