Марта Кейс - Усі їхні секрети, Марта Кейс

І вони прочинились: швидко та невблаганно. А на порозі стояв він – рідний брат Мишка, Денис. Перекошене ненавистю обличчя з тріумфом розбило її надію на порятунок. Чоловік швидко увійшов всередину і ввімкнув ліхтар, який висів на стіні при вході. В штучному тьмяному освітленні він виглядав, наче демон помсти, котрий вирвався з найчорнішого пекла.

— Отямилась? Чудово… — злегка кульгаючи, він наблизився до неї та схопив Дану за руку. Чоловік кинув її до долу, змусивши зойкнути від сильного удару.

— Ай! — вона спробувала підвестись, але Денис швидко вхопив її зап’ястя та затягнув кабельною стяжкою, ніби наручниками.

— Сиди й не рипайся. — його божевільний погляд гуляв по хижі, не зупиняючись надовго на одному місці.

Він дістав з кишені чорної куртки пістолет та обхопив його долонею, як умілий воїн. Зброя, здавалося, була його продовженням. Він підійшов до Олега і штурхнув останнього ногою. Чоловік ніяк не відреагував і Дана занепокоїлась, що зловмисник дав йому надто високу дозу препарату. Зібравши докупи усю хоробрість, вона запитала:

— Він ще живий?

— Замовкни! — гаркнув Денис і додав, — Мені все одно, що з ним буде. Він блукав по лісу і був легкою здобиччю, а от з вами довелось награтись.

Він знову підійшов до Дани та поглянув на залякану жінку. Вона ж могла дивитись лише на пістолет у його руці. Доки Денис навис над нею, вивчаючи поглядом, Тимур відкрив очі. Дана помітила, що він прийшов до тями й одразу відвернулась в інший бік, аби не виказати свого полегшення.

— Лежи там і не ворушись! — наказав Денис, навіть не обертаючись до чоловіка, і зневажливо всміхнувся до Дани зі словами, — Звідки я знаю? Та в тебе на обличчі все написано.

— Чого ти хочеш від мене? — у відчаї кинула жінка.

— Поговорити. І відплатити за смерть мого брата. — він присів біля неї та повільно провів дулом пістолета по щоці, насолоджуючись виразом жаху на зблідлому обличчі жінки.

— Не чіпай її. Ти знаєш хто я? — озвався Тимур, не маючи сил спостерігати за тим, як зловмисник погрожував найдорожчій для нього людині.

— А ти мене не впізнаєш? — Денис швидко підвівся і підійшов до Тимура, аби показати йому своє обличчя у світлі ліхтаря.

— Ні! — відрізав чоловік.

— Я був твоїм наглядачем у в’язниці. Ну, як був? Грав свою роль. Ти й справді не надто розумний. Але це не давало їм ніякого права засадити тебе за злочин, який скоїла вона! — Денис вказав пістолетом на Дану, а вона ледь не скрикнула, злякавшись, що він вистрелить.

— Я вбив малого! Чуєш, це я зробив! — Тимур брехав, наче востаннє, тільки б захистити її.

— Припини, — Денис серйозно зиркнув на нього, втрачаючи терпіння, — Я довго копирсався у цій справі та ваших життях. І точно знаю, що це зробила вона! Лише її не підозрювали й ніхто не брав у неї свідчень. Сім’я та друзі покривали багату дівчинку.

— Вона тут взагалі ні до чого. Відпусти її і я розповім тобі, як все було насправді.

— Ти переоцінюєш своє становище! Я відпущу тебе, коли розберусь із нею і зрозумію, яким боком в цій історії замішаний її чоловік. А до тих пір сиди тихо і не нервуй мене. — зловмисник повернувся до Дани, втративши усілякий інтерес до Тимура.

Вона дивилась в очі коханому і намагалась запам’ятати кожну рису обличчя. Дана відчула полегшення, коли Денис пообіцяв відпустити його. Як би не склалась її доля в неї з’явилась хоч якась надія, що Тимур виживе. Їй було байдуже до Олега, після того, що вона дізналась про чоловіка. Але Тимур мав жити – він єдиний не носив жодної вини за душею, на відмінну від решти.

— Скажи Ігорю, що мені шкода. Я не хотіла покидати його. — спокійно мовила Дана, усвідомлюючи, що останні хвилини перед смертю будуть важкими й сповненими гіркого жалю від розуміння, скільком речам не судилось збутись.

— Ні, все буде добре! — Тимур злегка підняв руки, аби показати їй, що зміг розплутати мотузку.

— Ігор? Ще один покинутий хлопчик. Думаєш, він допоможе тобі виправити скоєне?

— Яке тобі взагалі є діло до того, що сталось з Мишком? Ти ніколи не був йому братом! — Дана навмисне відволікла його, аби Тимур зміг непомітно звільнити ноги від пут.

І це подіяло. Денис замахнувся і вдарив її по обличчю, стискаючи в руці пістолет. Вона відчула присмак крові у роті: солоний і з нотками металу. Страх за власне життя притупив біль і дозволив залишитись у свідомості. Хоч перед її очима і танцювали різнобарвні мурахи, Дана все ж побачила, як Тимур зняв мотузку з ніг. Вона сподівалась, що він втече і встигне привести допомогу. Дана зовсім не чекала від нього героїчної дурості, яку втнув чоловік.

Тимур прудко підвівся і не роздумуючи ні секунди кинувся на Дениса. Останній мав дебелу статуру і повалити його було складним завданням. Однак Тимур впорався. Дана, наче в сповільненому режимі спостерігала за їхньою боротьбою. Вона шукала очима пістолет, нервово переводила погляд на будь-яку дрібничку у пошуках зброї. Аж раптом в хижі пролунало два постріли. Вони оглушили Дану і на кілька секунд вкрали у неї слух. Чоловіки, які ще секунду тому боролись на підлозі, лежали нерухомо. А потім Денис скинув з себе тіло Тимура і поглянув на Дану з виразом блаженства на обличчі. Бо у той же момент вона закричала так голосно, як тільки могла.