Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

– Ти права. Яке у мене може бути свято, якщо тебе і малечі не буде поруч?!

Він уже давно приєднався до решти, а вона так і стояла серед вітальні, слухаючи шум веселих голосів і зовсім не переживаючи про те, що їй дістанеться найменший шматочок. Здається, її думки про розлучення, хоч і не були озвучені, не пройшли для Яра непоміченими. Чи причина цих слів у чомусь іншому?

У ніч на п'ятницю підморозило, але вдень снігопад, що почався вранці, перейшов у дощ, а потім і зовсім у зливу, що в компанії з холодним вітром відчувалося стократ гірше. За підрахунками Віоли, вже три парасольки стали жертвами стихії (наскільки вона бачила з вікна студії), і їх господарі, наполовину мокрі, шукали притулку в найближчих магазинах. Добре тим, у кого є автомобіль. Втім, і аварій в таку погоду куди більше (особливо коли і слизько, і мокро), хоч би Ярик був обережний.

Тому Віолетта зовсім не здивувалася, коли ввечері їй зателефонував чоловік і сказав, що затримується через проблеми на дорозі. Але по дещо напруженому тону вона зрозуміла: благовірний сказав не все, і таки змусила його зізнатися, що буквально перед ним сталося зіткнення. Він сам, слава Всевишньому, не постраждав, вчасно встиг звернути вбік і загальмувати, інакше б у нього вкарбувалася автівка, що їхала слідом.

– Яре, ніколи більше не смій приховувати від мене щось таке! – крикнула вона у слухавку.

– Не хотів тебе хвилювати. Зі мною ж нічого не сталося...

– Навіть якби сталося, ти все одно не сказав би! – не вгамовувалася Віола. – Ненавиджу це в тобі. Така «опіка» робить мені тільки гірше, я божеволію від занепокоєння, адже все одно відчуваю, що ти щось приховуєш.

– Добре, пробач, – пробурмотів він. – Я намагатимусь приїхати якомога швидше.

– Не поспішай. Якщо потрібно, я почекаю. Головне – будь обережний, зрозумів?

– Зрозумів, зрозумів. До зустрічі... кохана, – додав після невеликої затримки і відключився.

– До зустрічі... – промовила Віолетта, але її, здається, вже не почули.

– Що, не поспішає за тобою принц на білому коні? – голос Тимура, який після індива вийшов із залу поспілкуватися з матір'ю Міли, а тепер нечутно повернувся, ніби холодною водою облив. – Є важливіші справи?

– Є. Наприклад, приїхати до мене цілим і неушкодженим, – сказала вона твердо. – І заради цього я готова чекати. А ось ти... – Віола замовкла і поспішила закрити двері в коридор, щоб їх розмова не стала надбанням учениці та її матері, а потім і зовсім замкнулася зсередини, щоб ніхто навіть ніс не сунув.

– Що «я»? – колишній однокласник із цікавістю стежив за її маніпуляціями. Здається, сам не очікував, що вона по своїй волі захоче залишитися з ним наодинці.

Але Віола хотіла, ще й як! Вибити з нього всю дурь – ось чого вона зараз жадала, навіть якщо доведеться дубасити каблуками тренувальних туфельок. Сьогодні Гаджиєв-молодший знову попросив її станцювати з татом, та й сам Гад не поліз до неї тільки тому, що вона вбивала його поглядом при кожній спробі наблизитися. Віолетта і так терпіла, але це була остання крапля.

– І не соромно під'юджувати дитину? – накинулася вона на Тимура, поспішаючи провести розмову до того, як Мурат повернеться з роздягальні. – З чого це ти раптом в пару зі мною захотів стати? Я була і даром тобі не потрібна стільки років, а тепер ти раптом являєшся і чогось вимагаєш?! Ти отруїв мені все шкільне життя, а тепер ще й молодість хочеш зруйнувати?!

– Раптом? Раптом?! – несподівано гаркнув він. – Немає ніякого «раптом»! Ти завжди була мені потрібна, від самого початку! Я хотів стати твоїм партнером відтоді, як побачив ваш із Ланіним танець на Першому дзвонику, – прозвучало з його вуст несподіване одкровення. – Але твій Ярик був стіною, через яку не переступиш, тому що ти йому все дозволяла, і мені довелося відступити.

– І що я йому, як ти кажеш, «дозволяла»? – не зрозуміла наїзду Віолетта.

– Та все! – Гаджиєв підкріпив слова невизначеним жестом. – Я не хотів згадувати шкільні роки, але якщо вже ти сама почала, то і я висловлюся... Твій Ланін... Тільки ВІН тебе обіймав і на очах у всього нашого п'ятого класу за руку тримав! Ти нікому більше цього не дозволяла.

– Тому що ми були партнерами! Танцювали разом, репетирували...

– Ось і я теж хотів! Але ти тільки про нього і думала, всі перерви з ним проводила, а я (як повний дурень!) один за нашою партою сидів і на тебе чекав! – він звинувачувально ткнув у її напрямку вказівним пальцем. – А потім на танці записався і в інший клуб пішов, щоб Ланіна твого з землею зрівняти на змаганнях, – його кулак тремтів від напруги, – і щоб ти побачила, що він тебе не вартий і я набагато кращий! Але ти як прив'язана від нього не відходила.

– Та чому ти весь час на нього зриваєшся?! – розпалилася і вона. – Або Яр тебе чимось образив? Саме ти завжди першим ідеш на конфлікт, він тільки відповідає...

– О-о-о, значить, я тут поганий, а він весь із себе святий, так?! – саркастично запитав Гад. – Ти тому і зустрічалася з ним потайки від батьків?

– В якому сенсі «зустрічалася потайки від батьків»? – здивувалася Віола. – Ми, як би, танцювали разом, і моя родина про це знала.

Тимур перестав метатися як звір у клітці і втупив у співрозмовницю вимогливий погляд: