Андре Моруа - Мистецтво і життя. Збірник

пасмом Анд, він загубився у пустелі і був врятований владарями пісків; одного разу він упав у Середземне море, іншого разу — на гори Гватемали; він воював у повітрі у 1940 році і знов бився у 1944-му. Підкорювачі Південної Атлантики — Мермоз і Гійоме[262] — були його друзями. Звідси та достовірність, яка звучить у кожному його слові, звідти ж бере початок і життєвий стоїцизм, бо діяння розкриває кращі якості людини.

Однак Люк Естан, автор прекрасної книги «Сент-Екзюпері про самого себе», має рацію, говорячи, що діяння ніколи не було для Сент-Екзюпері самоціллю. «Літак — не мета, тільки засіб. Життям ризикуєш не заради літака. Адже не заради плуга оре селянин». І Люк Естан додає: «Він оре, і не для того, щоб просто провести борозни, а для того, щоб їх засіяти. Дія для літака — те саме, що оранка для плуга. Які вона обіцяє посіви і який урожай можна буде зібрати? Я вважаю, що відповісти на це питання можна так: правила життя — ось що сієш, а врожай — це люди. Чому? Та тому, що людина здатна осягнути тільки те, у чому сама брала безпосередню участь. Ось звідки виникла та тривога, яка на моїх очах гризла Сент-Екзюпері в Алжірі 1943 року, коди йому не дозволяли літати. Він втрачав контакт з землею тому, що йому відмовляли у небі.

Закони дії

Закони героїчного світу постійні, і ми маємо право чекати, що знайдемо їх у творчості Сент-Екзюпері майже такими, якими знали їх в оповіданнях Кіплінга.

Перший закон дії — дисципліна. Вона вимагає, щоб підлеглий поважав свого начальника; вона вимагає також, щоб начальник був гідний такої поваги і щоб він, зі свого боку, поважав закони. Рів’єр, командир пілотів у «Нічному польоті», добровільно замикається у самотності. Він любить своїх підлеглих з якоюсь похмурою ніжністю. Але як може він відкрито бути їхнім другом, коли зобов’язаний бути суворим, вимогливим, безжальним? Йому важко карати, більше того, він прекрасно знає, що покарання іноді несправедливе, що людина не мала змоги чинити інакше. Проте тільки найсуворіша дисципліна зберігає життя інших пілотів і забезпечує регулярне виконання служби. Іноді необхідно, щоб одна людина померла заради порятунку багатьох інших. На плечі начальника лягає страшна відповідальність — обрати жертву, і коли доводиться пожертвувати другом, начальник, на жаль, не має права вагатися, не має навіть права виявити свою тривогу.

Що дає начальник своїм людям в обмін на їхню слухняність? Він дає їм накази. Для них він наче маяк у ночі дії. Його мозок випромінює надійні промені світла, і ці промені вказують льотчику шлях. Життя — це буря; життя — це джунглі. Коли людина не бореться з хвилями або з корчастим переплетінням ліан, вона загинула, Постійно підстьобувана твердою волею начальника, людина перемагає джунглі. Той, хто підкоряється, вважає законною суворість того, хто ним командує, коли ця суворість відіграє роль постійної і надійної зброї, яка захищає його життя. Що ще дає начальник людям, якими він командує? Він дає їм перемогу, велич, довгу пам’ять у серцях сучасників.

Коли після відданого наказу люди починають діяти, за законами героїчного світу вступає у свої права дружба. Узи спільної небезпеки, самопожертви, спільні технічні засоби породжують її, а потім підтримують. «Такі є уроки, які дали нам Мермоз та інші наші товариші. Велич будь-якого фаху, можливо, передусім у тому й полягає, що він об’єднує людей, бо нічого в світі немає дорогоціннішого за узи, які з’єднують людину з людиною».

Яку роль відіграє у цьому героїчному світі жінка? У творах Кіплінга жінка виступає або як подруга у небезпеках і трудах («Голод»)[263], або як спокусниця, що відриває мужчину від його покликання («Історія родини Гетсбі»). Іноді в романах Сент-Екзюпері на задньому плані проходять дружини льотчиків — ніжні, люблячі, які покірно прирекли себе на життя, пов’язане з постійним чеканням чоловіка, на котрого щодня чатує смерть. Коли спостерігаєш за героями Сент-Екзюпері, починає здаватись, що у льотчика значно менше часу мріяти про відсутню кохану, ніж у солдата або моряка. Для льотчика небезпека, пов’язана з його професією, безпосередніша, постійніша. Якщо глухне мотор — це смерть. Якщо під час польоту на великій висоті закупориться балон з киснем, льотчик засинає вічним сном. Що для такої людини міста і жінки? Тільки зупинки в дорозі.

Льотчик відрізняється від усіх інших людей дії ще й тим, що світ його надзвичайно абстрактний. Коли дивишся на землю з величезної висоти, вона здається ніби порожньою. Дев’ять годин з десяти літак ширяє над океаном, або над пустелею, або над джунглями. Для повітряного мандрівника клімат і пори року втратили зміст. Він переходить від весни до зими, а ще за кілька годин повертається до літа. Життя для нього справді сон.

Реальність для нього в іншому місці. Реальність — це ескадрилья, це товариші по повітряній лінії; щодо реальності природи, то він пізнає її з допомогою літака. Перечитайте, як виглядав відступ 1940 року, побачений з висоти пташиного лету: «І ось я лечу над дорогами, а по них нескінченною рікою тече чорна патока». Коли льотчик говорить про людську ріку, то для нього це не поетичний образ, а просто точний і правдивий опис того, що він бачить. Будь-який опис набуває змісту тільки тоді, коли людина дивиться крізь призму своєї професії. Льотчик дивиться, мислить крізь призму сузір’їв і континентів.

Людина дії — поет у найвищому розумінні слова, бо вона «та, хто діє, хто творить».

Творчість

Чи можна назвати його книжки романами? Навряд. Від твору до твору елемент вигадки в них усе зменшується. Скоріше це все про діяння, про людей, про Землю, про життя. Декорація майже завжди зображає льотне поле. І не тому, що письменник прагне зажити слави спеціаліста, а тому, що саме так живе і мислить автор. Чого ж йому не описувати світ крізь призму своєї професії, коли саме в такий спосіб він, як і кожний льотчик, вступає у контакт з навколишнім світом?

«Південний поштовий» — найромантичніша книга Сент-Екзюпері. Льотчик Жак Берніс, пілот компанії «Аеропосталь», повертається у Париж і зустрічає там подругу свого дитинства — Женев’єву Ерлен. Чоловік у неї — людина посередня; її дитина вмирає; вона кохає Берніса і погоджується тікати з ним. Але майже відразу Жак розуміє, що вони не створені одне для одного. Чого він шукає в житті? «Скарб», яким є істина, — «ключ до розгадки» життя. Спочатку він сподівався знайти його у жінці.