Франко І. Я. - Перехресні стежки, Франко І. Я.

викликання сього руху! Але що ж, навіть те дуже поверхове і недокладне знання «нових» законів, яким розпоряджав він, показувало йому, що сього вчинити не можна. Певно, довголітня бюрократична практика навчила його тої великої правди, що кождий закон - се брама, і від волі і зручності досвідного адміністратора залежить, чи і для кого сю браму відчинити, а кому й коли її замкнути. Та проте сам факт, що Євгеній, молодий адвокат, невважаючи на батьківські остороги, таки поважився зробити йому сю прикрість і скликати перше в сьому повіті і загалом поза межами Львова народне віче,- сам той факт наповняв його серце жалем і пересердям. Пан староста довго обдумував, як йому поступити в сьому разі, вкінці покликав комісара і велів йому на завтра назначити Євгенію визвання до пана старости.

Коли другого дня Євгеній явився в назначеній годині, пан староста приняв його дуже чемно, просив сідати, потрактував цигаром, а коли Євгеній не менше чемно подякував і запитав, чим може служити пану старості, сей надягнув на своє лице знов маску стурбованого батька і мовив добродушно-сумовито:

- Пане меценасе! Недобрий з вас чоловік! Я думав, що будемо жити з собою по-приятельськи, а тим часом - мій боже, кілько клопоту маю раз у раз через вас! Спершу оті історії з тим фізиком, з тим Шнадельським, оті дописі, оті дисциплінарки - ну, скажіть, треба вам було того?

- Мені? - здивувався Євгеній.- Хіба я робив се для власної користі? І, головно, хіба я зробив щось злого, несправедливого?

- Пане, пане,- мовив ще сумніше староста.- Збоку на вас дивитися, виглядаєте як розумний чоловік, а говорите, як дитина. Знаєте, я по щирості до вас, як батько, то не беріть мені сього за зле. Але, їй-богу, мені вас жаль. Самі собі підриваєте грунт під ногами. Дав вам бог талант, енергію, канцелярію, йде добре - оженились би, звили б собі сімейне гніздо, дбали б про сім’ю... Та ні, вам захочується пускатись на такі авантюри...

- Дарують пан староста,- пробував протестувати Євгеній, але староста не дав йому докінчити.

- Ну, ну, прошу не ображатися! Я ж се не з злого серця. А щирої думки старого бюрократа можете раз вислухати. Я давно бажав поговорити з вами по щирості, то вже вибачайте, що скористаю з сеї нагоди. На чім то я став? Ага, авантюри... Я з намислом ужив сього слова і не відступлю від нього. Бо прошу, як же інакше назвати всі оті ваші заходи в справах, що властиво могли б вас і зовсім не обходити? Справи, з яких ви не винесете ні користі, ні почесті, ні слави, хіба лайку, компрометації, роздратування власних нервів, обурення та ворожнечу многих і впливових противників? Як же се назвати, як не авантюри, донкіхотство? І пощо вам сього, питаю ще раз? Пощо?

- Дарують пан староста, але мій фах такий, що мушу уйматися за невинними і покривдженими.

- Пане меценасе! - з виразом батьківської поваги в голосі скрикнув пан староста.- Не говоріть до мене як до гімназіаста, якому імпонують гарні фрази! О так, і я колись був у гімназії, і з запалом читав Шекспірового «Короля Ліра», і плакав зі зворушення над словами «нема в світі винуватих». Але пізніше я зрозумів, що Шекспір не без причини вложив сі слова в уста божевільного. Так, сі слова якраз антиподи правди. З нашого урядового, адміністраційного становища нема в світі невинних, а говорити, що комусь від уряду діється кривда - се або злочин, або божевілля. Я не жартую, пане, і не бавлюся в парадокси. І для того я щиро жалую вас, що ви отсе сходите на дорогу, по моїй думці, абсолютно хибну і шкідливу, на дорогу, де я мушу і буду поборювати вас усею силою, всякими способами, чуєте? - всякими способами!

- Впевняю пана старосту,- мовив усміхаючись Євгеній,- я ані на хвилю не надіявся знайти в пану старості союзника в своїй роботі.

- Ну, ще чого не стало! - буркнув пан староста.

- А щодо поборювання, то що ж, воля пана старости. Я можу тілько одного бажати, щоб се поборювання велося на строго законній дорозі так само, як я держав і буду держатися строго приписів закону.

- І ручите за те, що весь отой рух, який ви хочете інсценувати, буде держатися законної дороги і в законних межах?

- Щодо себе, ручу вповні. Щодо інших - тут багато залежати буде від того, чи самі власті незаконними поступками і навмисною провокацією не зіпхнуть людей із законної дороги.

- Пане, прошу не забувати, з ким говорите! - фукнув староста, помалу скидаючи з лиця батьківську маску.

- Говорю рro futuro, 47 отже, нікому докору ані закиду не роблю. А що незаконне поступування і провокації з боку властей - раrdon, з боку поодиноких органів - дуже можливі, сього, надіюсь, пан староста не схочуть перечити.

Пан староста мовчав добру хвилю, немов потопаючи в важкій задумі. А потім, простягаючи Євгенію руку, мовив з незвичайною сердечністю:

- Пане Рафалович, не будемо говорити про се. Прошу, дайте руку. Будьмо приятелями!

Рафалович глядів на нього зачудуваними очима, але руки не подавав.

- Прошу вашу руку! - мовив староста.- Зробіть мені одну маленьку річ, про яку буду отсе просити вас. Добре, прирікаєте?

- Не знаю, чи зможу зробити те, чого хочеться пану старості?

- Але зможете, зможете! Чому ні? Се ж від вас одного залежить.

- Що ж се таке?

- Але обіцяйте наперед!

- Дарують пан староста, я хоч молодий чоловік, але на гру в піжмурки таки застарий.

- А то упертий русин! - мовив староста, маскуючи свою злість добродушним усміхом.- Ніяким способом його не підійдеш. Ну, що діяти, треба говорити просто з моста. Так ось слухайте, пане меценасе, про що я хотів просити вас. Зробіть се для мене, спеціально для мене: відложіть се своє віче на пізніше, ну, так на весну або на петрівку.

- Не можу, пане старосто! - рішучо мовив Євгеній.

- Чому не можете?

- Важні справи наспіли тепер у повіті, треба обговорити їх, пояснити народові.

- Думаєте про реформу каси?

- Між іншим і про се.