Володимир Парал - Війна з багатоликим звіром

проте в нього стільки моторності й сили… Він неначе водоспад на бурій річці Міссісіппі. Це чарівно, що тепер ми з чоловіком можемо сходитись одразу ж по обіді таємно, мов коханці, адже щовечора змушені відвідувати комуналку, де майже зовсім не спілкуємось.

Щовечора все починається заново, ми всі (крім білої Павли Роганової, яка перестала ходити сюди) розміщуємося на купах матраців, перин і ковдр просто долі. Вмостившись у начальницькому кріслі, Тібор розподіляє денну здобич, роздає накази, відзнаки й покарання.

Наш ватажок веде всіх впевненою рукою, ні з ким не панькаючись. Тіна й Мія виконують роль його дружин. Арсен Кралік — радник, що лише плете дурниці, тож Тібор більше звертається до Ріти, а останнім часом уже більше — до Еди, котрий і тут швидко вибрався нагору. Польда Штрунц — охоронець, Станіслав же й Міхал повинні виконувати важку працю. А я… власне, нічого. Руда банда жодної First Lady не потребує.

Тібор розглядав сьогоднішню здобич: Тіна здобула шматок м’яса, Ріта — пляшку рому та ящик пива, Арсен — три пакети тютюну, Польда — півмішка картоплі, Мія — якісь незугарні ремінці й собачий ошийник (очевидно, краде їх у своїй крамниці), а Еда — десять банок консервованих абрикосів. Цей негідник лишив собі ключ від нашого гніздечка на третьому поверсі й далі його потрошку грабує. Міхал і сьогодні нічого не приніс.

— Знову цей закривавлений фарш, нічого дешевшого не було? — кривляться члени банди, побачивши мою покупку, а тоді, глянувши на здобич Станіслава, протягли: — Знову хрін? Кому він потрібний?

— Бімоням слід підтягтись! — вирішив наш начальник. — Тіна, Ріта й Мія принесли гарні речі, вони можуть обігріватись біля електрокаміна цілий вечір. Міхал одержить двадцять п’ять ударів ланцюгом, а потім піде із Станіславом відкидати сніг.

Банда ще не пробачила Станіславові (та й мені) тих часів, коли наш будинок був білим і мій чоловік уперто примушував усіх тренуватись. Тепер він змушений робити найчорнішу роботу, але він ні пари з вуст… Гнідість виявляється в кожного по-різному: у Станіслава, скажімо, — це повна покора. Мій чоловік тепер свідомий гнідак, як колись був свідомим біляком. Аж надто свідомий, сказала б я… проте таким він був завжди.

Міхалові зараз усе до лампочки. Після вироку ватажка він ліниво скинув сорочку, Польда прив’язав ременями його за руки до перекладини й почав бити, а Мія тим часом відраховувала удари, й собі стьобаючи хлопця. Це надзвичайно болісне покарання, але на Міхалові такі товсті нарости БЗУ, що під час екзекуції він лише кілька разів сіпнувся, а коли Мія відрахувала всі двадцять п’ять ударів, Міхал спокійно натяг сорочку й пішов чистити сніг зі Станіславом. Ці двоє, мов приручені цуценята, повзають на череві за ложку розчинного порошку.

Ввечері ми їмо гарячу печену картоплю разом із лушпинням, закушуючи сирою цибулею (хрону вже ніхто не бажає), і засмажене до чорноти м’ясо (ми познімали насадки з горілок плити й смажимо м’ясо просто на звільненому вогні), п’ємо пиво з ромом, хрумкаємо яблука. Нарешті Еда приносить вино.

— Хто має якісь пропозиції? — розпочинає ватажок зібрання.

— Може, впіймаємо якогось біляка? — пропонує Мія. — Ременів стачить.

— Я знаю один чудовий жіночий гуртожиток на околиці, там повно гарненьких дівок… — запалюється слинявий Арсен. — Почекаємо на котрусь із них біля зупинки й затягнемо сюди…

— У нас тут жінок достатньо! — рішуче мовить Тіна, перезирнувшись із Мією.

— Правильно! — підтримує її друга ватажкова дружина. — Якщо вже кого й ловити, то тільки біляків!

— Що ми з ними робитимемо? — заперечує Тібор.

— Станіслава й Міхала вистачить для будь-якої праці.

— Ми б лише трошки погралися з ними… — замріяно мовить Мія.

— Чоловік завжди для чогось придасться! — сміється Ріта.

— Ми ще й однією рукою здатні впоратись! — висловлює власні наміри Польда, розмахуючи страшним протезом.

— Вже тривалий час ми не влаштовували ніяких витівок! — приєднується до них бунтівник Арсен, але спритний вельможа Еда (я ввесь час насторожі: коли, нарешті, він усіх нас обдурить) поспішає на допомогу ватажкові (перш за все — проти конкуруючого радника Арсеца). — Ми сильна ватага, можемо на будь-що зважитися, я вже мов бачу, як наші дівчатка гасають верхи на біляках… — улещував жінок (крім мене) Еда. — Проте ситуація в місті зараз не дуже-то й сприятлива для нас. Біляків — переважна більшість, вони нічого не дарують, а інспектори ТСЗ чигають на кожному кроці. Жінок у нас і справді достатньо, вони чудові… — Кокетуючи, Еда підморгнув Мії, на мене ж знову навіть не глянув. — А захоплених у полон чоловіків довелося б охороняти й годувати. Мія ж досить легко знайде партнера для своїх навіжених ігор і серед нас… — він уже зовсім безсоромно пропонував себе цій молодій бестії. — Тібор слушно каже, що Станіслав з Міхалом самі зроблять усю важку роботу.

— Авжеж! — підтвердив ватажок, простягаючи Еді пляшку вина, що означало цілковите схвалення. Переможений Арсен розлючено зиркав на консервовані абрикоси.

— Ну, гаразд, може, ми б хоч один вечір провели деінде? — поцікавилася Мія. — Ми так довго ніде не були…

— Взавтра вирушимо в експедицію на вулицю! — пообіцяв їй Тібор, аби потішити свою другу дружину й решту компанії.

Експедиція не вдалась. Минули ті часи, коли наша гніда ватага з криками й піснями простувала вулицями, наче футбольні вболівальники, а перехожі приєднувалися до нас… Тепер вулиці належать білякам, а гніді змушені нишкнути по будинках. Лише за годину ми натрапили на чотирнадцять міських інспекторів, і нам стало моторошно. Кав’ярня «Савой» стала повністю біла, навіть «Павук» захоплений біляками, а бурих відвідувачів виганяють на вулицю. Арсен завів нас до смердючої портової корчми на березі Лаби. Було нудно, ми пили власне вино й позирали, як річковики грають у більярд, аж доки Арсен набрався й не зчинив скандал. Річковики відлупцювали його більярдними киями й викинули на холод. Отак завершилася наша вулична експедиція.

Вечорами валяємось у кучугурах шмаття, яке б