Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

(відповідно до 1990 р.) – за літочисленням від “закінчення потопу”.

З цього дня патріотичні національні громади: Вірменська релігійна організація “Арординері Ухт” (Діти Сонця) і громадська організація “Ай Дат” (Вірменське питання) та інші почали регулярно відзначати язичницькі свята і здійснювати ритуали шанування давніх Богів. З українськими язичниками активно спілкується вірменська громада “Сини Арі” (Арі – вірменський Бог Сонця”). Вони вивчають усі індоарійські язичницькі традиції. Свої релігійні знання упорядкували в фундаментальну збірку священних текстів “Uxtagirk” (600 сторінок, вірменською мовою). Є також і праці про вірменське язичництво російською мовою: “Євангеліє вірменського воїна”, “Араратська міфологія” та ін.

Витоки вірменської етнорелігії сучасні язичники знаходять у давньоіранському язичництві – це дозороастрійські та індоарійські віровчення.

Артур Буніатян, голова Вищої духовної ради релігійної організації “Арординері Ухт”, говорить, що він проповідує язичницьке вчення ведичного кореня, що є спільним для багатьох язичницьких релігій Європи. Так, імена вірменських Богів тотожні індійським та іранським Богам, наприклад: індійський Варуна – іранський Агура-Мазда – вірменський Ара-Мазд (Мазда – “шанований”); індійський Агні – вірменський Ваагн; іранська Анахіта – вірменська Анахіт; іранський Мітра – вірменський Міхр. Спільні корені також мають назви давніх арійських вчень: А-вет – Аран (вірменське), а-вест-а (іранське), вед-а (індійське), віда-ти (слов’янське “знати”).

Вірменські дослідники стверджують, що просування арійських племен відбувалося від території навколо озера Ван, Севан і Урмія через Іран в Індію. За свідченням давньогрецьких істориків V ст. до н. ч., “вірмени поклоняються іранським Богам” [68. 194]. А. Буніатян зазначає, що Перське царство не насаджувало своєї релігії в жодній із завойованих нею країн (та й панували вони у Вірменії не довше двох століть). Спорідненість культів та імен Богів свідчить швидше про етнічну й мовну спорідненість іранських і вірменських народів. Вірменські священні тексти (записані Хоренаці) також мають багато спільного з гімнами Авести та Рігведи. Як приклад, А. Буніатян наводить уривок з гімну “Народження Ваагна” (Народження Вогню):

Небеса і Земля були в муках народин,

Морів багрянець був у стражданнях народин.

Із Води виникла червона очеретина,

Із горла її дим виник,

Із горла його пломінь виник,

Із того пломеня дитя виникло,

І було в нього вогненне волосся,

І була в нього вогненна борода,

І як Сонце прекрасний був лик!

Сучасні язичницькі дослідники значну увагу приділяють також вивченню давньовірменського епосу “Давид Сасунський”, відновленню морально-етичних норм арійської релігії (наприклад, “п’ять ступенів пізнання істини”), проблем магії (зокрема, традиції йоги).

Вірменські язичники вважають, що з восьми “шляхів йоги” у країнах Америки і Європи, де такий низький моральний рівень суспільства, можна практикувати лише один шлях – шлях тантр. Перші два ступені пізнання істини доступні багатьом пересічним людям.

Тантризм передбачає найнижчий (перший) ступінь – найактивніше зовнішнє життя, реалізацію своїх бажань у рамках краси і благородства, і такий аналіз смислу своїх бажань, після якого вони просто зникають, як усе, що вже освоєно. Другий – “царський шлях”, або вміння із будь-якої ситуації вийти достойно. При цьому слід знати, що основна мета сил зла – це знищення людської гідності.

Вірменські язичники визнають класичне арійське розуміння Бога: “Бог те, що не те, і не це” (тобто, будь-яка конкретність – не Бог). Лише досягаючи третього ступеня свідомості людина починає розуміти, що всі її бажання, цілі, думки тільки заважають їй бачити щось більше, що є в ній самій. Всі творчо мислячі люди, таланти, генії досягають третього ступеня в тій чи іншій формах.

Четвертий ступінь – людина у всіх життєвих ситуаціях, у всьому, що відбувається навколо, бачить справедливість здійсненого, моральний смисл, що йде від Творця. Люди, що досягли цього ступеня, відходять від зовнішньо активного життя, яке їх більше не цікавить.

П’ятий ступінь – людина досягає істини, “бачить” Творця. Ці два останні ступені настільки складні для розуміння пересічної людини, що “вимагають дуже сильної зміни психіки і свідомості, що їх важко описати” [68. 204–209].

Крім справжнього античного храму Сонця (м. Гарні), вірменські рідновіри здійснюють свої обряди біля автентичних кам’яних культових статуй, збережених на теренах Вірменії з давніх часів: Богині-Матері та уособлення Рода (фалічні статуї) в Аштаракському районі (ІІ тис. до н. ч.), менгір Шамірам (головний некрополь ІІІ – ІІ тис. до н. ч.), культовий центр біля села Антарут (ІІІ – ІІ тис. до н. ч.) та ін.

Нещодавно Головний Волхв Вірменії Едуард Какосян відійшов у Вічність. Рідновіри Вірменії сумують з приводу цієї великої втрати, адже саме йому, Волхву Какосяну вони завдячують відродження рідної етнічної релігії. Як записано в листі-некролозі: “Він після 1700-літнього юдохристиянського іга відновив нашу віру – вірменське язичництво, він написав “Ухтагірк”, знайшов і переклав втрачені документи “Араратська міфологія”... З його смертю ми багато втратили...” (З приватного листа Едмона Арутюняна). Однак, життя продовжується – молоді рідновіри Вірменії вже не відступлять від вказаного шляху.

Едуард Какосян (Волхв Слак, 1936–2005 р.) – основоположник відродження Вірменської Рідної Віри. Його численні праці шануються вірменами-язичниками так само, як праці Володимира Шаяна рідновірами України.

У своїй книзі “Араратська міфологія” Едуард Какосян, осмисливши основні категорії світоглядно-звичаєвої системи, подав їх у сучасній інтерпретації. Як і багато інших дослідників втраченої старовини, вірменський вчений застосував етимологічний принцип у вивченні основних священних назв своєї етнічної релігії. Він вважає, що давній корінь ар-, наявний у багатьох священних іменах, вживався на позначення “арійського коріння, що означає творення”: Ара – створіння, аh – творча сила, Араріч – Творець, Батько. Слово Ара в іранців – Аура, в індусів – Б(а)рахма, у слов’ян – Яр (Ярило). Так само переосмислені і жіночі імена, наприклад: Анаіт (Анна, Ганна) – від An (народження), аh (сила) – “Сила Народження, тобто Богоматір”.

Назва священної гори Арарат, на думку волхва Слака, походить від Арар (творіння), ат (місце) – тобто “Місце Творіння, Колиска Арійського Роду”. Арарат в іранських переказах називається Аріана Ваеджо, що означає Батьківщина Аріїв. У цьому ж значенні в індійських переказах називається Аріаварта, в шумерських – Аратта, в переказах Ассирії – Урарту. Якщо Ара – Бог-Творець, то Арій – його син, або Земний Бог. Арії, арійці – “назва одного з природних родів людства, нащадки Земного Бога Арія” [12. 148–150].

Арії, як він пише, поширилися по світу і утворили різні “Арійські Язици”. Саме в Арараті арії, що залишилися, стали називатися Армен, а Арарат став називатися – Вірменія. Причому, як вважає Волхв Слак, “Арарат представляти як священну біблійну гору було б фальсифікацією. Навіть у Біблії написано, що Ноїв ковчег зупинився на горах Араратських (а не на горі Арарат). Священна гора називається Масис” [12. 150].

Тотожний ведійській Риті (нашій Праві) вірменський Арт – Божественний Закон, за яким живе Всесвіт.

Едуард Какосян розвинув вчення про Язици – так він по-язичницьки, цілком слушно,