Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

великі і грубі букові дерева, й хоч вони давали деяку охорону, але прикриття майже не було ніякого. Маршуючий відділ можна було зауважити здалека.

Зненацька ворог відчинив сильний вогонь зліва і ззаду. Виходу не існувало - лишався тільки пробій. Друзі зібрали свої останні сили й рушили вперед. Зі спухлою, як коновка, ногою при другій чоті командира Лагідного шкутильгав курінний лікар Шувар. Інші поранені були розкинуті по роях так, щоб у маршах і боях вони не були тягарем для одного відділу. Під час інтенсивного обстрілу доктор Шувар загубив патик, яким підпирався, й тепер тримав у руці пістоль та шкандибав далі, як міг, на одній нозі.

Сотня наступала проти граду ворожих куль, і вже впали перші жертви - згинув кулеметник Грім, а трохи далі впав політвиховник Тополя. Доктору Шуварові щораз то тяжче було триматися відділу. Він уже загубив свою торбу, йому розіпнялися пояс і плащ. Добре знаючи, що далі так він іти не зможе, й не бажаючи бути тягарем для друзів, доктор Шувар застрелився. Про похорон не могло бути й мови, і його тіло залишилося на поталу варварського ворога. Чи довідається колись його родина, чи знатимуть друзі про те, як боровся й загинув за свою улюблену Україну доктор Шувар - Євген Лужицький?!… Ця наскрізь чесна людина, революціонер і провідник, великий любитель музики не раз своїм хором розвеселяв українське населення й повстанців. Та не тільки українців. Багато разів відділи куреня Байди під його диригентурою співали по польських селах і здобували упівцям добре ім'я.

Найзавзятіший бій вела друга чота, й уже зовсім недалеко від ворожої лінії впав ройовий Тор. Його смерть була ще однією з болючих утрат сотні Громенка. Тор був дуже відважний і заслужений вояк, а до того й добрий підстаршина. Ще в 1944 році він із групою біля шестидесяти осіб відходив на еміграцію лемківським тереном перед большевицьким фронтом. Біля села Волосатого ця група зустріла курінь Рена й повністю вступила в ряди УПА, пірнувши з головою у вир революційно-визвольної боротьби.

Два ворожі кулемети, знаменито окопані навпроти галявини, розбили своїм вогнем сотню на дві частини. Чоти Бартля й Залізняка наступали із правого боку галявини, а чота Лагідного - з лівої. Тут добре пописувався рій Лізи, але найгарячіше було на відтинку роя Чумака. Ворог заліг біля стежки й потоку, і щоб докинути до нього гранати, треба було підбігти бодай із двадцять кроків. А тут з'явилися ворожі лави ззаду. Й хоч роєві Чумаки при наявності таких вояків, як Смика, Бука, Кані, Ворона й інших, не завжди треба було допомоги, то сьогодні вони були дуже вдячні комендантові Петі, який із його боївкою знаходився біля них. Кинувши свою останню гранату, Чумак знав, що вона не долетить до ворога, але хоч на секунду сховав голову, а за цей час Бук підбіг кілька кроків і своєю десятизарядкою змусив ворога відсунутися далі в потік.

Тоді чота пішла в рукопашний бій. На відтинку Смика й Бука біля кулемета лежало троє вояків. Усі вони, наче спаралізовані, не стріляли, ані не втікали, тільки порозкривали роти й очі. Двох інших, відважніших, які хотіли стріляти, заспокоїла навіки автоматна черга. Петя стріляв із пістоля, бо в його автоматі залишилося всього кільканадцять набоїв, і він ощаджував їх на чорну годину. Бій скінчився тим, що ворог почав утікати, за ним погналися повстанці, а за ними слідували свіжі ворожі лави.

Передня лінія засідки була прорвана. Упівці здобули зброю й набої, а стрілець Арпат, витягнувши з ворожої торби півхлібини, побіг далі під гору й похапцем її кусав. Під руки потрапило кілька консервних баньок, Петі дісталася маленька пушка кави, а Чумакові - пачка цигарок із намальованим на ній верблюдом.

Залишився на відтинку роя в потоці дванадцять ворожих трупів і кількадесят на лінії цілої чоти, задихані повстанці посувалися під високу гору. Чота не мала зв'язку з рештою сотні, й вояцтво цим дуже журилося. Умовного збіркового пункту не було визначено, як звичайно, і грозила небезпека, що чота може відбитися від сотні. Але партизанський інстинкт звів сотню докупи на протязі чверти години.

Сотня вийшла на високу гору, виставила застави й затрималася на відпочинок. Повстанці на хвилину забули про дошкульний голод і говорили цілий час про доконаний ними успішний пробій.

Розділ 31. БОЇ НА ГОРІ ХРЕЩАТІЙ

Ворожими військами тепер командував генерал Моссор зі своїми генералами й дорадниками з Москви. Всі вони були певні. що велике число нагромаджених військових з'єднань нарешті знищить того страшного Хріна і його відділ. Але й на цей раз Хрін виявив себе першорядним стратегом, прорвався з оточення й біля гори Магури переходив совєтський кордон, скеровуючись до Галичини. Він навіть не мав змоги попрощатися з тими упівськими формаціями, як відходили в рейд на Захід і всі шкодували, бо з'єднані повстанські курені могли б добре втерти носа другому московському генералові та його полчищам.

Всі важливі накази командування УПА пересилало двома, а то й кількома зв'язками. Знаючи, що майже кожний зв'язок на терені Закерзоння був перерваний, командування куреня Байди старалося за всяку ціну ввійти в контакт з командирами Реном і Хріном, у цілі передання наказів із головної квартири УПА-Захід. Цей наказ, через великі бої в терені, був уже спізнений на кілька тижнів, а тим часом командир Хрін одержав другий наказ, який вийшов із згаданої квартири зв'язком через Стрийщину, дещо пізніше. Курінь Хріна чекав на відділи з Перемищини й кожного дня зводив дуже важкі бої та мусив іти на пробої. Переконавшись, що в це пекло навряд чи прийде виснажений у боях курінь Байди, а кожний день очікування забирав багато жертв із Хрінового куреня, Хрін закинув ідею прощання куренів і повів свій відділ на схід.

Генерал Моссор стаціонував зі своїм штабом у селі Команчі. Він був набагато обережніший від свого попередника, генерала Свєрчевського, і його квартиру охороняли великі відділи польського війська. Будучи вихованцем Москви, генерал Моссор прожив у ній ціле своє життя, а польське походження його матері вистачало на доказ, що був добрим польським патріотом. Він уже знав кількасот польських слів, які вживав у Варшаві, але зараз перейшов на «общепонятный язык».

На стінах української хати, де приміщувався штаб, висіли військові мапи, й генерал Моссор ставив червоні хрестики на кожному місці бою з упівськими відділами. Такими хрестиками він позначив уже всі ліси Хрещатої і Трикутника, а потім перейшов на відтинок Сяноку, до ріки Ослави й села Команчі. Йому