Йозеф Рот - Йов. Фальшива вага

часі: що більше Рот писав, то більше він писав про Схід, що менше залишалося до кінця, то більше він писав про початки. Тому трохи загострено, але аж ніяк не перебільшено можна сказати, що в часі Рот рухався тільки дедалі ближче до свого «властивого письма» — письма про місця свого походження. Все решта еволюційно відпало як другорядне.

Можливо, ініціяційною подією стала його подорож 1926 року на схід Европи, до Польщі та Совєтського Союзу, а також цикл нарисів «Євреї в мандрах» (Juden auf Wanderschaft, 1927). Ця подорож і ця тема збурили його, накинули нові запитання, нові враження, може, — і це дуже вірогідно, — розбудили забуті спомини і зворохобили витіснені ідентичності. Але рутина, праця, обставини життя, інші теми, благополуччя, зрештою, відволікали. Тоді ще могло здаватися, ніби «Євреї в мандрах» — зовнішня супроти нього тема.

Як відбувалася, з чого складалася подальша еволюція впродовж наступних трьох років, коли Рот засів за «Йова», достеменно невідомо. Важко теж розрізнити, що заважило більше, приватне чи суспільне, атмосферне: адже саме наприкінці 1920-х у Фридль дедалі частішають напади шизофренії (коли Рот дописував «Йова» в паризькому готелі «Foyot», за дверима, в сусідній кімнаті, лежала психічно хвора дружина), — недуги, яка приведе її спершу до закритого закладу під Віднем, а згодом до жахливої загибелі в тракті нацистської програми знищення душевнохворих. Тобто невідомо, чи стала поява «Йова» аж такою несподіваною для самого Рота. Відомо тільки, що для читачів і критики 1930 року вона була цілковитою несподіванкою.

Те, що відбулося в цьому романі, було докорінною цезурою: стилістичною, тематичною, наративною. Цей роман позначив остаточний розрив із техніками «нової речевости» і відхід від «актуальної літератури». Відтепер провідною поетикою стане поетика міту, притчі, леґенди, панівним часом дії та події — габсбурзьке минуле, що виглядало вже тоді, з огляду на стрімкість часів, як past perfect (із наголосом радше на досконалий «перфект»), головним місцем — Східна Европа, найчастіше Східна Галичина.

Логіка поставання творів «східного циклу» — логіка не плану, а настирливости, вислід не наміру, а пристрасти. Найінтенсивнішим у цьому сенсі виявилося десятиріччя 1926—1936, десятиріччя між двома подорожами до Галичини, друга з яких стала для нього останньою. Саме тоді у Львові, у домі старої графині Шайнохи він виголосив свій знаменитий тост за останнє місце в Европі, де ще можливі безжурні сходини культурально заанґажованих єврейських великоміщан.

Оприявнення цієї логіки збіглося з іще кількома тенденціями, що його увиразнили. Найпомітнішою виявилася недовіра до сучасности, яку супроводжувало наростання Ротового давньоавстрійського монархічного леґітимізму. Крах Ваймарської республіки, згортання лібералізму, стрімкий наступ фашизму мало не в цілій Европі, таке саме пандемічне поширення антисемітизму підживлювали скепсис щодо слушности великих модерністичних суспільних проектів і зміцнювали потяг до обернених у минуле утопій. Дунайська монархія вочевидь виглядала в цьому світлі ліпшим устроєм і вдалішим світом, ніж світ сучасний. А Схід цісарства був його квінтесенцією.

Однак найголовніша причина була, мабуть, іще глибша: саме тоді ставало дедалі відчутніше і зрозуміліше, що мрія про можливість духових батьківщин за вибором, як кажуть німці, вимріялася, тобто не збулася і виявилася великою ілюзією. Еміґрація, що гірше: вічне еміґрантство — ось єдино достовірна й імовірна доля. Від 1933 року Йозеф Рот у вигнанні вже постійно: на півдні Франції, в Амстердамі, Брюґе, Остенде, але переважно і найчастіше — в Парижі. Нацисти зліквідували його «домашнє» видавництво Кіпенгоєра, а книжки самого Рота піддали привселюдному спаленню. Відтепер він публікуватиме свої твори винятково в еміґрантських виданнях і чужоземних видавництвах. Екзистенційна безпритульність, емоційне скитання, інтелектуальні поневіряння, політичне сирітство, приватні блуди і блукання. З огляду на це поставала пекуча потреба хоч за якоюсь надійною і незрадливою вітчизною — і Рот творив її собі сам, в літературі, на папері.

Творена і витворювана ідеальна батьківщина — Єрусалим літературних небес — не конче мала бути тотожна справжнім місцям походження, але мусила бути вірна їм. Тим-то не дивно, що підложжям цієї нової інтимної батьківщини стали місця справжнього походження, але також не дивно, що це не було перенесенням 1:1. Вибудовування вітчизни нагадує радше конструювання, зведення заново, частково з успадкованих, частково із жаданих, частково з пригаданих, частково зі спостережених, з ідеалізованих компонентів. Рот вибудовує її, спираючись на приблизні реалії, але керуючись чітко окресленими намірами. Він заповзявся створити її для себе надійно, цю нову інтимну батьківщину, — створити так, аби могти нарешті спочити душею. Він конструював її з елементів кримінальної романтики та релігійного містицизму, утопії, політичних візій і проектів інтимности, критичности й ідеалізації, елементарности й амбівалентности — він вибудовував цілий всесвіт. Там усе дуже приблизно, але там усе дуже точно.

Там персонажі перетікають, а їхні імена — єврейські (як-от Менухим) а чи слов'янські (як-от Самешкін) — якісь недоладні, ні пришив, ні прилатав, більше на вжиток західного приблизного вуха, ніж як то насправді водиться в Галичині. Принцип правдоподібности тріюмфує над принципом правди. Так само з топонімами. Єдиною автентичною назвою у «Фальшивій вазі» є Підгірці. Решта — суцільні вигадки, конструкти. «Східний саунд» був безперечно важливішим для конституювання того східного світу, ніж реальна топографія.

Там єврейство подано як єднальний матеріял колишньої універсальности, але і як — приречена на поразку — парабола сучасної людини поготів. Єврейську стихію потрактовано тут як стихію незворушної вірности вірі та звичаям і водночас як саме втілення принципу cross-border, подолання меж і границь, навіть у дослівному сенсі порушення державних кордонів через дезертирство, перемитництво, прикордонну торгівлю, міґрацію, еміґрацію. Стихія транзитивности. Чи спонукало Рота у змалюванні світів східного єврейства таке саме передчуття близької катастрофи, яке було в Бруна Шульца? Високою мірою ймовірно.

«Йов» виявив метафізичну закоріненість Рота в юдаїзмі. Несподіванкою для друзів, знайомих і читачів стала така висока міра зацікавлености в юдейській традиції цього секуляризованого та засимільованого галицького єврея, замилуваного у німецькій культурі та буцімто громадянина світу і переконаного великоміського мешканця. Діялектика виявляється вже у самому способі презентації цієї традиції: Рот подає її аж ніяк не з внутрішньої ортодоксальної перспективи. Ані в численних біблійних алюзіях, ані в цитуванні, ані в іменуванні Бога (мало того, що Gott, так іще геть зовсім немислимий у вустах юдея Jehovah, не Jahwe!) він зовсім не дотримується Танаху чи Галахи. Його зображення єврейства точне, але далеке від патосу сакральности. Його описи релігійних свят докладні, а втім правлять радше за символи певних душевних станів. Він описує ці речі за допомоги мови й оптики людини і не суціль внутрішньої, і не зовсім зовнішньої, описує з перспективи Jedermann[1].

Майже достеменно порівну дводільна структура