Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 25. Угода

Я зробила єдиний крок, і Таємна Крижана Академія залишилася позаду. По той бік порталу. Мене ж тепер оточував вже знайомий кабінет кабінету міністра магії, який анітрохи не змінився за всі минулі роки. Змінився лише самі міністр. Тепер на його місці, за великим робочим столом, сидів блідий чоловік середнього віку. Темноволосий, кремезний, і він навіть не приховував заліза у своєму погляді.

Андрій Бурлак, саме так його звали. Раніше він уже навідувався до Академії і мені доводилося зустрічатися з ним, тож часу на знайомство витрачати не довелосяч. Проте про те, що він за людина і що із себе являє, я не знала — зустріч була швидкоплинною, а знайомство — суто формальним. Отже, все доведеться рознюхувати буквально з чистого аркуша. І звичайно ж сподіватися, що від рознюханого я не заволаю через нестерпний сморід.

— Доброго дня, Марічко. Радий, що ви нарешті прибули, — сказав міністр, жестом запрошуючи мене сісти в крісло навпроти.

— І вам добрий день, Андріє Борисовичу, — чемно відповіла я, опустившись на запропоноване місце. — Сподіваюся бути корисною Міністерству магії цього року і зроблю все, щоб наша співпраця вийшла максимально ефективною.

— Приємно чути, що ви налаштовані працювати всерйоз, — кивнув чоловік. — Тоді не витрачатимемо час на розмови і приступимо одразу до справи. Прочитайте це і підпишіть, — повідомив він, простягаючи мені два контракти у двох примірниках. Один — на мою згоду раз на сторіччя виділяти рік заради роботи на міністерство. Другий — обов'язки, які мені слід виконувати протягом наступних трьохсот шістдесяти п'яти днів, перш ніж зможу повернутися до Академії.

Кивнувши, я взяла для початку перший, коротший договір, і вивчивши його, підписала. При цьому намагаючись приховати тяжке зітхання і тремтячі руки від відчуття того, що продаю душу Дияволу.

А потім почала вивчати другий контракт, щоб дізнатися, для чого Міністерству в цьому столітті був потрібен Споконвічний маг льоду і як вони збиралися їм розпорядитися. Причому цей договір, конкретніший, я читала особливо ретельно, щоб у разі чого вимагати внести до нього правки, якщо раптом там виявляться пункти, на які я принципово не зможу піти.

Як не дивно, від мене офіційно була потрібна, насамперед, оперативна робота. Досить небезпечна, з безліччю виїздів та поїздок за першої ж вимоги. Причому поїздок куди завгодно… скоріш за все, там будуть і бойові завдання на росії. Що ж, це звичайно буде складно і небезпечно, але сподіваюся, впораюся.

Закінчивши читати контракт, я поставила на ньому підпис, і в ту ж мить зустрілася поглядом із задоволеним міністром магії.

— Чудово, Марічко! — посміхнувшись, промовив він. — Я дуже радий, що ви і ваш чоловік виявили розсудливість, пішовши на цю співпрацю.

У відповідь мені відразу захотілося сказати щось на кшталт: «Ніби в нас був вибір», але я стрималася. Тому що чітко розуміла: не варто злити хижого звіра, з яким щойно підписала контракт, зобов'язавшись служити йому собачкою. Особливо коли Крижана Академія, разом із чоловіком-ректором і всім захистом, який мені давало те місце, залишилася позаду на наступні триста шістдесят п'ять днів.

Тож вичавивши з себе якомога доброзичливішу усмішку, я промовила:

— Навзаєм, Андрію Борисовичу.

Посміхнувшись на мої слова, чоловік підвівся з-за столу і, повільно обійшовши його з виглядом тигра, підійшов, нависаючи наді мною.

— Знаєте, я дуже довго чекав і сподівався якось побачити вас у моєму кабінеті, — сказав він з якимось підозрілим блиском в очах.

— Справді?

— Ви навіть не уявляєте, наскільки, — несподівано різко прошепотів міністр, схилившись до мене. — Адже ви дуже вродлива, Марічко.

Лише одна мить, і я, скрикнувши, широко розплющила очі, коли Андрій Бурлак швидким рухом підхопив мене і поклав спиною на свій робочий стіл, розкидаючи на всі боки акуратно розкладені на ньому папери та канцелярію! Упершись долонями в стільницю, чоловік притулився до мене.

— Що ви робите?! — обурено прогарчала я. До чого я вже точно не була готова, то це до подібного.

— А хіба не зрозуміло? — прошепотів міністр, лоскочучи диханням мою шию, перш ніж різко вхопитися зубами за верхній гудзик блузи і ривком його відірвати! — Я хочу тебе. Тут і зараз. Прямо на цьому столі.

— Ви не посмієте!

— Чому ж? — посміхнувся міністр. — Тільки не кажіть мені, ніби всерйоз вирішили дотримуватися вірності чоловікові, опинившись на волі, поза його владою, лише на один рік із наступних ста.

— А чому це вас так дивує?

— Тому що це безглуздо і дуже наївно, навіть недалекоглядно з вашого боку, — прошепотів він, притискаючи мої зап'ястя до стільниці над головою. — По-перше, у вас є можливість розважитися з іншими чоловіками, тоді як після цього року доведеться наступне століття прожити і спати лише з єдиним Мирославом Поплавленсом, який швидко вам набридне, але при цьому не дозволить крутити шури-мури з кимось іншим, поки ви залишатиметеся в стінах Академії. По-друге, невже ви думаєте, ніби ваш чоловік сам не скористається такою можливістю, щоб без наслідків перетягати всіх більш-менш симпатичних студенток в Крижаній Академії?

— Мій чоловік кохає мене і нізащо так не вчинить! — скрикнула я, погано приховуючи те, що в цей момент, єдиними словами, міністр потрапив точно в серце моїх найболючіших страхів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍