Марі-Анна Харт - Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт

Вогонь помсти

Дні тяглися довго й безжально, як нескінченний потік часу, що змиває все на своєму шляху. Кейт залишалася в темниці, й кожен момент видавався важким та гнітючим. Її руки були обпечатані рунами — могутнім закляттям, накладеним найсильнішими відьмами ковену. Ці руни сковували її магію, позбавляючи її здатності використовувати сили або забирати енергію інших. Втрата сили для драена була рівнозначна втраті самого себе — це не просто позбавлення можливості магії, це означало, що ти більше не був тим, ким ти є, а тіло залишалося лише оболонкою, в якій вже не було душі. Це було наче смерть, але ти все ще живий, повільно згасаючи.

Кейт лежала на холодному кам'яному підлозі, відчуваючи, як кожен камінь проникає в її тіло. Її тіло вже не давало їй навіть найменших сигналів сили. Спочатку вона боролася з безнадійністю, намагаючись знайти хоча б маленький промінь світла в цьому безмежному морі темряви. Але дні перетворювалися на місяці, і з кожним новим ранком усе більше зникала її колишня рішучість. Спочатку її розум був переповнений думками про втечу, про відплату, але після шести місяців у цьому місці, надія поступово вмирала. Вона вже не вірила, що є можливість вибратися з цієї пастки.

Її тіло було слабким і виснаженим. Кожен ковток їжі, що приносили їй раз на день, був огидним. Це було найгірше, що вона могла собі уявити: їжа не просто не давала сили, вона принижувала її. Все було гірше, ніж вона могла собі уявити, і все, що залишалося — це тихо страждати і чекати, коли її остаточно зламає це місце.

Іноді вона мріяла про смерть, як про порятунок від нескінченної темряви. Але навіть тоді, коли все здавалося безнадійним, єдине, що примушувало її залишатися живою — це палке, невгамовне бажання помсти. Закриваючи очі, Кейт бачила у своїх видіннях, як вона безжально вбиває відьом, Лукара, а інколи й Ділана. Кожен такий образ палав у її свідомості, наче спалах вогню, що зігріває холодну, розтрощену душу.

У цих снах вона відчувала, як її сили повертаються, як кожна клітинка тіла наповнюється невловимою енергією. Їй снилися картини, де вона рвала кайдани, що мучили її, і розправлялася з усіма, хто мав відношення до її нескінченного страждання. Ці сни були її єдиним притулком — маленькою іскрою надії серед безмежного мороку, який охоплював кожну хвилину її існування.

Кожного разу, коли реальність повз її проходила мовчки, вона поверталася до цих снів. Вони надавали їй сили боротися з відчаєм, підтримували у найтемніші години, коли навіть бажання жити здавалося порожнім. Бажання помсти стало її священним обов'язком, єдиною метою, яка допомагала витримати довгі дні в цій темниці. У цих видіннях вона уявляла, як її руки знову наповнюються магічною силою, як вона кидає виклик самому злу, яке колись позбавило її всього.

У моменти, коли біль і безсилля майже знищували її, ці сни давали їй надію. Надію на те, що одного дня вона зможе вибратися з темряви, повернути свої сили і покарати всіх, хто спричинив її страждання. І хоча самі сни були лише маревом, вони наповнювали її душу жаром, який навіть найглибша безнадія не могла знищити.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍