Марі-Анна Харт - Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт

Час Суду

Кейт прокинулася у темниці. Її тіло боліло від втоми, але, на щастя, вона не відчувала жодних серйозних травм. Відчуття було, немов вона була довго в одному й тому ж положенні, без руху.

Темниця, в якій вона опинилася, була сповнена холоду і вогкості. Стелі низькі, і крізь вузькі вікна ледь пробивається світло, ллється на старі кам'яні стіни, вкриті вологою. В повітрі стояв запах вогкості та затхлості, який нагадував про роки, що ця кімната залишалася забутим місцем.

Підлога була холодною й кам'яною, у деяких місцях навіть тріснула, і з тих тріщин не раз витікала волога. Відчуття стиснутого простору було нестерпне, і навіть в тиші, що панувала навколо, звучали якісь відголоски з інших частин темниці.

Металеві ланцюги, що простягалися від стін до її рук, нагадували їй, що вона не вільна. Скільки часу пройшло? Скільки ще залишиться тут? Відсутність відповідей лише збільшувала її тривогу.

Кейт підняла голову і побачила слабкий світловий промінь, що пробивався крізь вузьке вікно. Її погляд затуманився на мить, але вона зібралася і спробувала сісти. Біль у тілі був нестерпний, але вона повинна була залишатися сильною, розуміючи, що вона все ще має шанс вирватися з цього місця.

Кейт намагалась піднятися, коли двері темниці відкрилися. Вона почувала себе знесиленою, і кожен її рух був важким, але ще не втратила останньої надії на порятунок. Дві відьми, одна з яких була високою і худою, а інша — з обличчям, повним холодної байдужості, увійшли до кімнати. Вони поглянули на неї з невимушеною впевненістю.

— Час прийшов, — холодно сказала одна з відьм. — Ти повинна відповісти за свої вчинки.

Кейт не мала змоги відповісти, її руки були скуті ланцюгами, що майже не залишали простору для рухів. Вона була змушена йти за ними через вузькі коридори, що вели до центральної зали ковену. Її ноги важко пересувалися, і здавалось, що навіть повітря тут було іншим, важким, сповненим відчуттям підвищеної напруги.

Зала ковену була величезною, темною, з високими стелями і численними свічками, що освітлювали її холодними вогнями. Навколо було кілька рядів відьом, які сиділи на лавках. Усі погляди були спрямовані на неї, і кожен погляд здавався важким, навіть осудливим. Кейт відчула, як її серце прискорено б’ється, але вона намагалася зберігати спокій.

Її вивели до центру зали, де поставили на коліна, зв’язавши руки за спиною. Відьми на трибуні мовчали, обговорюючи між собою, коли одна з них встала і виступила вперед. Вона була старша, її обличчя мало строгий вираз, а її очі випромінювали невимовну силу.

— Драен, ти порушила закони відьом. Ти перетнула межу нашої землі, порушила правила і прийшла сюди як ворог. Твоя присутність на цій землі є великою образою, і тепер тобі доведеться відповісти за це.

Її голос лунав гучно і вперто, але Кейт намагалася залишатися непохитною, навіть якщо серце її билося шалено. Відьма продовжила:

— За твої дії ти будеш покарана. Твої сили будуть забрані, і ти будеш ув'язнена поки не спокутуєш свою провину.

Кейт відчула, як її груди стискаються. Вона не могла повірити, що все це відбувається. Але що більше її запевняли в тому, що це кінцева кара, тим більше вона відчувала, як її душа бунтує проти цієї несправедливості.

Відьма кивнула на двох своїх супутниць, і ті вийшли вперед. Одна з них підняла руки і торкнулася Кейт, використовуючи свою магію. Кейт відчула, як її сили почали швидко покидати її. Тіло ставало важким, її магічна енергія зникала. Почуття слабкості наповнювало її, і вона впала, не в змозі стояти.

Її руки були обмотані ланцюгами, які тепер поглинали все, що залишалося від її сили. Вона відчула, як останні крихти енергії витікають з її тіла. Це було жахливо, мов втрата частини себе, частини її самої.

Зал на кілька секунд став тихим, лише повітря було наповнене магією, що поглинала Кейт. І тоді одна з відьм проголосила:

— Це покарання буде продовжуватись, поки не стане зрозуміло, чи буде вона взагалі здатна на покаяння. А зараз, її чекає ув'язнення.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍