Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

41

З самого ранку Лейла вже влаштовувала спектакль. Замість того, щоб збирати речі, як домовлено, вона затримувалася, шукаючи нові приводи не йти. Машина для перевезення стояла на під’їзді, а вантажники нудьгували, п’ючи воду біля фонтана. Я стояла в холі, спостерігаючи за її дивною метушнею. Лейла ходила по кімнатах, наче востаннє оглядала свої «володіння», з кожним кроком ніби закручуючи напругу в повітрі.

 

— Що, перед смертю не надихаєшся? — не втрималась я, мимохідь кинувши саркастичну репліку.

 

Лейла різко обернулася. Її очі горіли так, що в інший момент я б, напевно, навіть відчула тривогу. Вона рушила до мене швидко, різко, неначе готова кинутися. Якби не моя вагітність, я б, можливо, і підготувалась до відбиття атаки, але зараз просто стояла, тримаючи руки на животі, демонструючи їй, що не боюся.

 

— Леді, зберігайте обличчя, — спокійно сказала я, навіть не здригнувшись від її погляду.

 

— Тварь! — прошипіла вона, стискаючи кулаки. — Що ти Еміру вбила в голову? Що ти йому наговорила?

 

— А що ти ще мутиш за його спиною, Лейло? — я нахилила голову трохи набік, мовби щиро зацікавилася. — Знаєш, як би ти зараз не йорзала, мов гадюка, ти б не видавала себе, а так…  твої дні в цьому палаці лічені. Твої гроші — більше не твої.

 

Її реакція була миттєвою. Вона зробила крок вперед, змахнула рукою, але зупинилася, немовби усвідомила, що не може мені дійсно нічого зробити. Замість цього вона виплюнула:

 

— Він не твій, лярво! Ви снюхалися тут удвох? Отже, ти грала свою роль, мов акторка, а я ще дивувалася, як так швидко ти під нього підлаштувалася. Як же я тебе недооцінила!

 

— Недооцінила? — я пирхнула і схрестила руки на грудях. — Мила моя, якщо я хотіла б когось здивувати, то вже точно не тебе. Це твій прорахунок — думати, що світ крутиться навколо тебе і твоїх інтриг.

 

Лейла стиснула щелепу так, що на її обличчі проступили вилиці.

 

— Думаєш, ти виграла? Думаєш, ти краще за мене?

 

— Я не граю у ваші ігри, Лейло, — знизала плечима я. — Мені нема чого доводити, особливо тобі. І, до речі, збирай речі. Хочеш по-хорошому — будь ласка. Хочеш шоу? Можу викликати охорону.

 

Лейла глибоко вдихнула і притримала долонею груди, немов намагаючись заспокоїти своє шалене серце.

 

— Ти нічого не розумієш! Я все ще дружина Еміра!

 

— Ага, ще кілька днів. І що далі? Будеш проситися назад? Умовлятимеш, що не це мала на увазі, коли намагалася вбити його?

 

В її очах промайнула тінь страху, але швидко змінилася обуренням.

 

— Я все ще можу тебе здивувати. Не думай, що ти така розумна.

 

— О, здивуй мене, будь ласка, — я усміхнулася і підняла брови. — Це ж єдине, на що ти здатна, правда?

 

Тут двері в хол відчинилися, і зайшов Емір. Його строгий погляд окинув сцену, що розгорталася перед ним.

 

— Що тут відбувається? — він перевів очі з мене на Лейлу.

 

— Та нічого особливого, — відповіла я, дивлячись прямо на Лейлу. — Просто пані Лейла, здається, не встигає зібрати свої речі.

 

— Я попередив тебе, Лейло, — його голос звучав рівно, але в ньому вловлювалася сталь. — У тебе є година, щоб зникнути з цього дому.

 

Її очі наповнилися люттю, і я побачила, як вона майже задихається від емоцій.

 

— Це ще не кінець, — прошипіла вона і, згрібаючи волосся з обличчя, рушила до сходів.

 

Я спокійно подивилася їй услід і, коли вона зникла з поля зору, повернулася до Еміра:

 

— Гадаю, це був непоганий початок нового дня.

 

— Головне, щоб кінець дня був спокійнішим, — сказав він, і на його обличчі з’явилася легка усмішка. Нам одразу принесли чай на таці з солодощами та вишуканим десертом. Емір поводив себе так, наче навкруги нічого не відбувалося.

Я сиділа навпроти нього, обхопивши руками чашку з чаєм, і запитала те, що досі не давало мені спокою:

 

— Емір, а де поховали Саліма?

 

Він підняв на мене здивований погляд, піднявши одну брову:

 

— Ти раніше про це чомусь не питала.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍