Кетрін Сі - Дуже погана няня , Кетрін Сі

— І що ж ви бачили?

Він сумно усміхається, дивлячись на свої руки.

— Себе. І її. — Він робить паузу, глибоко вдихаючи. — Софію. 

Я розгублено переводжу погляд на жінку, що стоїть біля стіни, не одразу розуміючи, до чого це веде Арчибальд. 

— Вашу дружину? — уточнюю, намагаючись зрозуміти.

— Так, — Арчибальд киває, піднімаючи на Софію свої втомлені очі. — Ти дуже схожа на неї в молодості. Гостра на язик, пряма, безстрашна. Вона теж ненавиділа несправедливість і ніколи не боялася висловити свою думку, навіть якщо це створювало проблеми.

Він трохи замовкає, ніби повертаючись у ті часи в своїх думках. 

— Коли ми одружилися, я був зовсім іншим. Я був жорстким, владним. Я бачив у цьому силу. І, хоч як я не хотів це визнавати, наш шлюб зламав її. Вона перестала сперечатися, перестала висловлювати свою думку. Вона стала такою покірною, що іноді я ловив себе на думці, що вбив ту жінку, яку кохав.

На очах Софії з'являються сльози від такого зізнання її чоловіка. 

Я продовжувала слухати мовчки, але в моєму серці почало зароджуватися розуміння.

— І ви думали, що я буду такою самою? Що ваш син теж… зламає мене? — Мій голос сповнений гіркоти, але в ньому є й співчуття.

Арчибальд киває, і в його очах читається щось на межі жалю та провини.

— Так, — чесно зізнається він. — Я боявся, що історія повториться. Що ти, така сильна, незалежна, зламаєшся під тиском стосунків. Я хотів захистити тебе, хоча це звучить безглуздо, враховуючи, як я з тобою поводився.

— Але Адам — це не ви, — дивлюся на самого Адама, що дивиться на батька. — Він інший. Він ніколи б не зробив зі мною того, що зробили ви зі своєю дружиною.

— Я знаю, — його голос ледь чутний. — Тепер знаю. Але я вже наробив багато помилок.

Він підводить очі, і вперше за весь я бачу в них не холодність чи осуд, а щире каяття. 

— Пробач мені, Келі, — говорить Арчибальд. — Пробач за все, що я сказав, за все, що зробив. Я не маю права вимагати цього, але я прошу.

Дивлюся на нього довго, зважуючи всі слова чоловіка. Я не була готова до такого повороту, але бачила, що ці слова дались йому нелегко. І судячи з реакції присутніх — ніхто не знав, що Арчибальд може бути таким щирим.

— Це буде нелегко, — відповідаю зрештою. — Але, можливо, я зможу спробувати зрозуміти Вас, і колись пробачити.

Арчибальд кивнув, і, хоч між нами ще залишилося багато не розв'язаного, цей момент став першим кроком до примирення.

Погляд Адама так само змінився. Він побачив свого батька з іншого боку, і тепер не зможе забути цього. Можливо вони так само, з часом, зможуть помиритися. 

♡♡♡ 

Після лікарні ми поїхали в офіс Адама. Йому довелося перенести старт продажу нового вина через якісь проблеми на виробництві, тому зараз йому потрібно вирішити з цим проблему. 

Офіс був пустий. Аманду звільнили у той самий день, коли дізналися про її змову з Арчибальдом, тому на якийсь час я знову буду помічницею Адама. 

— Будеш каву? — Я навіть рада повернутися до офісу. Мені подобається працювати тут. 

— Так, будь ласка. — Зникає за дверима свого кабінету. 

Тут все залишилося таким самим, як я пам'ятаю. Поклавши речі на стілець я пішла до кухні і почала готувати нам каву. Давно я цього не робила. Діставши два горнятка для кави я по черзі поставила їх в кавомашину, і забрала, коли вони наповнилися ароматною рідиною. До свого горнятка я додала цукор, а Адам п'є без цукру, але з вершками, та оскільки вони скисли, йому доведеться пити каву без них. 

Увійшовши до кабінету я балансувала горнятками, щоб гаряча рідина з них не опинилася на моїх руках. 

— Потрібно було мене покликати, — забирає одне в мене. 

— Я все ж таки твоя помічниця, повинна сама це робити. 

— В першу чергу ти моя дівчина, а вже потім тимчасова помічниця. — Суворо промовляє Адам. 

— Добре-добре, буду пам'ятати про це! — Обіймаю чоловіка зі спини. — Пішли на балкон? 

— Хочеш випити каву на балконі? — Киваю на знак згоди, а потім відходжу від Адама. — Ходімо. 

Стояти на балконі з горнятко кави було доволі приємно. Завтра вже починається літо, тому повітря вже пахне сóлодко, а температура ідеальна для прогулянок на свіжому повітрі. 

Випивши каву ми розійшлися по своїх робочих місцях. Я приймала дзвінки, упорядковувала документи і наводила порядок, на робочому столі комп'ютера, після Аманди. Я так захопилася цим, що не відразу помітила, як до офісу хтось увійшов. 

— Вітаю, — здіймаю голову і бачу перед собою чоловіка. Він здається мені знайомим. 

— Вітаю, це офіс Адама Чандлера, — встаю зі стільця, — Чим можу допомогти? 

— Я прийшов до Адама.

— Я зараз запитаю чи.. — Ігнорує мене і йде в бік його кабінету. — Агов! 

Без дозволу заходить до Адама, а я за ним. 

— Він прийшов до тебе, — першою повідомляю Адама. 

— Де Аманда? — Питає він, а потім якось дивно дивиться на мене. — Вона була привітливішла. 

— І тобі привіт, Ліаме. Аманду звільнено, а це Келі, — підходить до мене. — Вона моя дівчина. 

— О, то ти легендарна Келі Шерідан?! 

— Ага. 

— Вибач за мою грубість! — Кланяється. — Я Ліам – один з інвесторів Адама. 

— Зрозуміло. 

— Келі, дозволиш нам сам на сам поговорити з Адамом? — Виганяє мене з кабінету. 

— Так, звичайно. 

Адам вдячно киває і я виходжу з його кабінету. Спершу я хотіла підслухати про що вони будуть говорити, а потім зрозуміла, що це їх особисті справи, і я не повинна в них лізти. 

Приблизно за годину Ліам вийшов з кабінету. Адам його провів до машини, а потім повернувся. 

— Про що говорили? — Питаю, як тільки Адам заходить в офіс. 

— Пам'ятаєш дівчину, з якої ти бачила мене у ресторані? — Киваю. — Мене попросив сходити з нею на вечерю саме Ліам, та я тоді кинув її, а вона почала говорити усілякі дурниці про мене Ліаму, от він нарешті прийшов дізнатися чи правду вона говорила.