Кулик Степан - Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан

— Чого замислився? Ще про щось запитати хочеш?

— Звідки я можу знати, що питати, якщо я не знаю: чого я не знаю і про що треба спитати? — буркнув запорожець.

— Ух ти! — Захоплено прицмокнув Комар. — Ось це ти загнув, зятю. Треба запам'ятати… Вверну при нагоді у розмові.

— Про скарб, наприклад… — підказав шинкар.

При цих словах і недоброму передчутті чогось важливого у Нестора навіть у носі засвербіло, як від понюшки доброго тютюну. І в роті стало сухо. Козак схопив налиту чарку і вилив горілку в рот, ніби води колодязної сьорбнув.

— Говори… — просипів, перевівши подих. — Запитую.

— Гаразд, — підморгнув Лейба. Та так лукаво, наче сам сатана, що підбиває на гріх молодицю. — Слухай… Мабуть, тобі уже розповіли про те, що скарб тільки в руки господаря віддасться?

— Чув, — кивнув Нестор. — Про це всі говорять.

— Ну так... Це ще старий Каленик повідав. От лише зрозуміли його не всі.

— А ти зрозумів?

— Лейба, звісно, не такий старий, як пророк Мойсей і не такий мудрий, як цар Соломон, — скромно потупився корчмар. — Але теж трохи пожив. Щось бачив, щось чув…

— А у вухо?

— Гевалт, та що таке? — сплеснув руками юдей. — Хіба пан козак не чув, що поспіх пасує лише у трьох випадках? Коли ловиш блох, коли чоловік повернувся додому раніше, ніж ви з його дружиною чекали, і…

— Їй-бо вдарю!

— І при проносі… — навіть вухом не повів Лейба. — А повчальною та розумною бесідою треба насолоджуватися. Тим паче, у добрій компанії.

— Тепер точно стукну! — спробував схопити трактирника за комір запорожець, але той спритно ухилився.

— Все, все… Ви таки вмієте переконувати, пане козак. Про що я? Ах, так… Про господаря…

Шинкар склав руки на грудях і дуже тихо, майже вкрадливо спитав:

— А чи не скаже мені, пан козак, як називається людина, яка чимось володіє?

— Хазяїн… — знизав плечима Нестор. — Як же ж іще?

— Ну? — становчо подивився на козака Лейба.

— Що ну? — не зрозумів той.

— Азохен вей… Ви зовсім не хочете думати, пане козак. А якщо ця людина має у власності Степанову балку? То як його назвати?

— Хазяїн Степанової балки, — замість Нестора відповів тесть. — І що? Який тут секрет? Чого ти нам голову морочиш? Краще, налий ще по одній, і ми таки підемо. Вдома зачекалися вже, мабуть.

І тільки Нестор промовчав. Тому що в голові в нього одночасно крутилося кілька коротких фраз.

«Скарб дасться в руки тільки Хазяїну»

«Ти зможеш ... У тебе є те, чого не було в інших»

«Хазяїн Степанової балки».