Анна Ліє Кейн - Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн

– Я так і думав, – кивнув ректор. На мій схвильований погляд, він хитнув головою у бік головного корпусу, запрошуючи йти за ним, і попрямував до входу, по дорозі пояснюючи: - Вчора відчув, що моє заклинання слабшає. Прокляття вичерпалося. Чи не надто швидко?

- Воно й не встигло назбирати достатньо сили, - я знизала плечима. Задумливо постукала пальчиком по підборідді: - Три тижні практично щодня по п'ять-шість годин на день воно заряджало бойові заклинання. Думаю, це й так було надто сильне прокляття.

- Варто спуститися в підвал і перевірити, - демон скоса глянув на мене, пройшов поглядом від маківки до колін, але нічого сказати не встиг, я безапеляційно сказала:

- Я спущусь з вами. Не сперечайтеся, мені потрібно переконатися, що воно готове до знищення. На мені страж, зрештою.

Ректор тихо пирхнув і не став нічого казати.

До дверей, що ведуть до підвалу, ми дісталися в мовчанні. Геррі нервово танцював на моєму плечі, поки Дорайн відмикав замок, але залишитися зовні не погодився і заявив, що демона шкідливе чаклунство не чіпає, а саму мене на поживу маніякам він не залишить.

- Воно справді виснажено, - кивнула я, оглядаючи заклинання. Плетіння нагадувало усохле дерево, що скорботно схилило гілки. Енергія, яку до цього воно ретельно накопичувало та використовувало для приховування самого себе, закінчилася. Тепер ми могли його нормально розглянути.

- Наче знекровили, - Дорайн сидів навпочіпки та розглядав заклинання з професійним інтересом патологоанатома. - Я можу його просто розтерти в пилюку.

- Стривайте! - Поспіхом вигукнула я. Сірі очі глянули на мене запитливо.

- Я хотіла б, - зам'ялася, не знаючи, чи правильно зрозуміє моє прохання демон. - Зазирнути в це заклинання. Хочу перевірити, що саме шукала тут та людина.

Дорайн випростався й обдарував мене задумливим поглядом зверху вниз, під яким мені захотілося стиснутися в грудку.

- Тобто ви хочете знову влізти в нестабільне заклинання, яке минулого разу мало не вбило вас?

- Угу, - я похмуро кивнула, розуміючи як це звучить збоку, але нічого не могла вдіяти. Я збиралася зробити саме те, що озвучив ректор. Адже тільки так я могла дізнатися, що в Годамн шукав Йозеф.

Демон кілька хвилин свердлив мене важким поглядом, потім зітхнув і обернувся до плетіння:

- Добре, я підстрахую. Страж буде весь час із вами.

– А ви можете через нього бачити? - Жваво зацікавилася я. Недоречно згадався інцидент із Жаком. Дорайн дивно на мене зиркнув і коротко відповів:

– Я можу через нього відчувати. Починайте, Елері.

Кивнувши, я налаштувалася на заклинання. Майже одразу шкіру кольнуло знайомою енергією, тією з якою це плетіння починалося - силою Йозефа. Горло стиснуло спазмом і довелося зробити кілька повільних вдихів, приводячи серцебиття до ладу. Демон спостерігав, але не втручався. Нарешті, я змогла поринути у бачення.

***

Демон навис над несвідомою дівчиною і почав беземоційно по-діловому орудувати кинджалом. Швидше за все бідолаха була в стазисі або взагалі при смерті. Її тіло рефлекторно здригнулося, і розкрита грудна клітка перестала підійматися та опускатися.

- Фу-фу-фу, - заявив Геррі й заплющив очі лапками. - Скажи, коли він її зашиє.

Я звично відключилася від емоцій, спостерігаючи за процесом із позиції лікаря. Відчужено подумала, що зашивати ніхто нікого не збирався за самого спочатку.

Демон витяг із грудей дівчини серце і недбало кинув його в чашу. Я зацікавлено підійшла ближче, спостерігаючи, як багряний струмок крові стікає по спеціальному жолобі в резервуар, а в ньому лежить і тьмяно світиться рубін розміром з абрикосову кісточку.

- Що це?

Мені здалося, що поставлене Геррі питання відбилося луною, але краєм ока помітила рух і різко обернулася.

У дверях стояла бліда як смерть Арина. Дівчина була в нічній сорочці та накинутому зверху халаті, розпущене вологе волосся спадало на плечі. Однією рукою вона судомно вчепилася в одвірок і широко розплющеними очима дивилася на те, що відбувалося.

Чоловік неквапом обернувся та окинув дружину невдоволеним поглядом. Від цього погляду у мене спазмом звело живіт. Я відступила і рефлекторно обняла себе руками, намагаючись захиститись. Надто добре я знала подібний погляд, а ось Арина, схоже, зіткнулася з ним уперше.

- Іди до своєї кімнати, - промовив демон, не розтискаючи іклів, але дівчина не зрушила з місця. Її трясло від страху, але все ж таки вона запитала:

- Це те над чим ти працюєш? Артефакт для створення безлічі вартових? Для нього ти привозиш дівчат, мучиш їх, а потім убиваєш?

- Це не твоє діло, Арино, - прогарчав демон, міняючись в обличчі. - Забирайся геть!

Дівчина сіпнулася як від удару, відсахнулася, а потім кинулася бігти. Ще кілька хвилин я чула її легкі швидкі кроки в коридорі, а потім бачення змінилося.

***

- Закопай його під клумбою, - скомандував демон.

Він стояв у хутряній накидці на задньому дворі академії, яка поки що була житлом демона. Слуги спішно збирали речі, виносили та вантажили в екіпажі. Навколо панував переполох. Десь у місті було чути крики, гуркіт та звуки магічних сутичок.

- Ваша Світлість, але як же… - інший демон, одягнений у темно-сірий ліврей, здивовано дивився на рубін у своїй руці. – Люди. Вони... розлютилися. Вони каменю на камені не залишать від вашого палацу.

- Артефакт збереже мій будинок, - чоловік прикрив червоні очі, повторив свій наказ: - Закопай його під клумбою!

Я спостерігала, як слуга повільно кивнув, розвернувся і попрямував до знайомого мені предмета. Ця клумба, нині розколота, стояла на зовсім іншому місці. Біля головних воріт. Я підійшла ближче до незнайомого демона та уважно оглянула замерзлу землю, до якої важко увійшла лопата.

- Ріка, - засуджуючи цокнув язиком чоловік, який нечутно підійшов збоку. Я перевела на нього погляд і обімліла. Його одяг та зачіска вибивалися з навколишньої атмосфери, випереджаючи моду. Йозеф посміхнувся і розвів руки в сторони, ніби готувався прийняти мене у свої обійми: - Я так за тобою скучив, мій скарбе.