Ангеліна Кріхелі - Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі

- Дімо, ти не правий, - обережно заперечив Максим. - Мій дід був неймовірнийм трудоголіком. Але надто довірливим. Він просто не встиг запатентувати свій винахід. І його друг-мерзотник викрав креслення та формули...

Власник бізнес-центру насупився, читаючи відповідь свого начальника безпеки: "Навколо нього глушилки. Потрібен час". Кивнув.

- Ти помиляєшся... - зло прошипів колишній друг, бризкаючи слиною від обурення. - Це мій дід - винахідник! А твій - пройдисвіт, що вкрав у нього відкриття.

- Стоп! Так ось у чому справа? Ти вирішив справедливість відновлювати? Діма, я маю його рукописи. Експертиза підтвердила, що це його почерк. Був суд. Є рішення судді про відшкодування збитків за крадіжку формули та нечесне отримання патенту. Ніхто не винен, що твій дід любив пустий спосіб життя і більшу частину доходу встиг промотати.

Слідчий Крилов. Це прізвище він запам'ятав на все життя як символ справедливості та чесності. Аліна! Аліна ж Крилова? Чи знає вона про цю справу свого діда, чи вони лише однофамільці? Якщо це її дід, стає зрозуміліше, звідки така чесність і склад розуму, що дозволив знайти каверзу там, де її не помітив ніхто. Чи варто розповісти їй про це, коли все закінчиться? Думки, що вона постраждає, намагався не допускати. Сумніви та страхи – шлях до поразки, так навчав його батько.

- Він лишився на вулиці! – перервав його роздуми Дмитро.

– Його туди ніхто не виганяв. Дідусь пропонував залишити йому будинок, але він відмовився.

- Наш рід не приймає подачок! - гордо заявив чоловік, гарячково міряючи кімнату кроками.

Не може бути, щоб Максим мав рацію. Він, напевно, просто не все знає.

- Гордість - це чудово та гідно поваги. Але найкращий її прояв для чоловіка - турбота насамперед про свою сім'ю. І взагалі, яке відношення до цього маєш ти?

- Я змінив прізвище, - відмахнувся Діма від малозначущої деталі. - Інакше б ти одразу розкусив мене. Ти не про те кажеш.

- Згоден. Діла дідів пішли з ними в могили. Скажи мені, що хочеш за дівчат?

- Дівчат?! - посміхнувся чоловік. - Ти не зможеш всидіти на двох стільцях. Марина – дурниця. Але її долю я вирішуватиму сам. Це моя жінка. Та й не варта вона викупу, який ти мені заплатиш.

Що ж, можливо, Марина заслужила на таку долю. Адже вона сама хотіла залишитись із Дмитром. Майже на рівних сприяла обману та підлості. То хай і розбираються самі.

- Не зрозумію, кого з вас двох ти зараз знецінив, - не втримався Максим від глузування, і відразу подумки вилаяв себе. – Назви свої умови.

- Все, - коротко відповів партнер у бізнесі.

- Що все? – не зрозумів Макс.

- Ти віддаси мені все, що маєш. Квартиру я так і бути великодушно збережу тобі... Приємно подавати бідним.

- Кожен мислить у міру своєї розбещеності, - озвався чоловік. - Мені потрібний один день, щоб викликати нотаріуса, юристів, та переписати все на тебе. І мені потрібні гарантії, що Аліна не постраждає...

У трубці повисла тиша.

- Ти так легко віддаси мені все за якусь?.. - вражено промовив Дмитро, але не зміг підібрати слово, яке підходить для визначення Аліни.

Красива, добра, розумна, ніжна, дбайлива - криниця досконалості, жінка без недоліків. Хто вона? Чи може ідеал бути живою людиною?

- Життя людини безцінне, - стомлено відповів Максим, читаючи чергову записку охорони: "Локація не відстежується". - Життя доброї людини беззастережно безцінне.

Дмитро приголомшено мовчав, обмірковуючи почуте. Він опустився в крісло і відпив з пляшки.

– Аліна не постраждає, – тихо пообіцяв він. - Слово аристократа. Вона діждеться паперу.

Максим розумів, що це означає. Аліна не постраждає рівно доти, доки Діма не триматиме в руках документи, згідно з якими весь бізнес сім'ї Максима повністю і безповоротно переходить у його розпорядження. Що буде далі, навіть хвора уява Діми сказати не в змозі. І це найстрашніше.

- Дай мені добу та приїжджай з Аліною за документами.

- Е, ні, - посміхнувся Дмитро. - Думаєш, я зовсім дурень, щоб лізти в петлю і самому затягувати її на своїй шиї? Я в офіс і ти влаштуєш мені засідку, візьмеш тепленьким, так би мовити.

- Добре. А як це ти бачиш? Не стане ж аристократ боягузливо ховатись, просячи мене передати документи поштою?

Маніпуляція спрацювала.

- Більше того, я прийму тебе в гостях із справді аристократичним розмахом. Щоб ти бачив, що й зараз мені не потрібне нічиє багатство. Я багатий. Але жадаю справедливості. Коли ти будеш готовий, подзвони мені, мій охоронець забере тебе.

Максим погодився на озвучені умови та натиснув відбій.

Кинув тяжкий погляд на охорону.

- Навіть найбожевільніші пропозиції приймаються до розгляду, - сказав він, притуляючись до турнікету.

- Я дзвонив своїм у поліції. Глушилки закривають локацію намертво. Детективу я зателефонував також. Зараз приїде Роман, це слідчий та ...

- Я знаю, хто він Аліні, - кивнув Максим, чомусь уперто не бажаючи чути, що місце коханого чоловіка більше не вакантне. - Коли він приїде, проведіть його до мене до кабінету. А на своє місце викликайте зміну. Ви мені знадобитеся сьогодні.