світанку про небесну радість і вічне життя порозмовляємо". Блаженний же відповів: "Що ти кажеш, сестро? Поза келією моєю перебувати цілу ніч для мене неможливо". Було ж у ту годину повітря настільки чисте і ясне, що дощової хмари навіть сліду не видно було. Свята ж діва, бачивши, що брат не слухає її прохання, сплівши свої пальці, руки на столі поклала і голову свою на руки схилила, в глибині серця свого молитву зі сльозами до всесильного Бога приносила. Було ж: коли підняла голову свою, раптом пролунав голос грому страшного, і пролився дощ безмірний, і були блискавиці з громами, і хмара велика, що ані чесному Божому чоловікові Венедикту, ані братам, що прийшли з ним, не лише трохи вийти, але навіть з дверей виглянути не було можливим. Така була сильна в Бога тої святої діви молитва. Пізнав же преподобний, що вона таємною своєю молитвою раптовий той навела дощ, і сказав до неї: "Що ти зробила мені, сестро?" Відповіла сестра: "Просила тебе, брате, і не захотів ти мене послухати, просила ж Господа мого — і Він мене зразу послухав. Нині ж, якщо можеш вийти, покинь мене і в монастир іди". І, хоч не хотів, преподобний Венедикт перебував у неї цілу ніч ту без сну, розмовляючи про вічне життя. Зранку ж, мир одне одному давши, кожен до себе пішов. Минуло ж після того три дні: коли стояв преподобний на молитві, звів очі свої вгору і бачив душу преподобної сестри своєї у виді голубинім, яка у світлості великій до неба летіла і в небесне зі славою була прийнята, і пізнав її з тіла відхід, веселости великої сповнився, співрадіючи душі, яка сподобилася такої слави, і, вельми Богові дякуючи, розповів братам про переставлення сестри своєї. Пославши, приніс святе її тіло в монастир свій і в гробі своєму, його ж собі приготував, поклав з шаною, як дорогоцінний скарб. Після того через недовгий час прийшов до нього, щоб провідати, Серванд-диякон, ігумен монастиря, що був у Кампанійському краї, який Ливерій Патрицій збудував, муж, сповнений небесної благодаті. І говорили обидва корисні слова про пресолодку їжу небесного насліддя, якої ж хоч цілком ще прийняти не могли, проте нею зітханнями частими і богомисленим розумом почасти причащалися. І коли й тілесної їжі скуштувати була потреба, то із зітханням її приймали, споминанням у серці прославляли нетлінну їжу. У час нічного спокою преподобний отець Венедикт у світлицю свою зійшов, а блаженного того гостя Серванда-диякона в підсвітличну келію ввели. Спочивши звечора трохи, преподобний Венедикт встав на молитву, випереджуючи годину опівнічну, стояв при віконці і молився: раптом побачив світло небесне велике, і ніч більше від денного світла просвітилася. А що чудесніше, як же сам отець пізніше оповідав, що здавалося, казав, наче цілу вселенну, ніби під одним сонячним променем зібрану, бачив. Уважно до світлости тої приглядаючись, преподобний бачив душу блаженного Германа, єпископа Капуанського, яку на вогняному колі ангели до неба підносили. Тоді преподобний Венедикт хотів спільником і свідком вражаючого того видіння мати гостя свого Серванда, скликнув голосом великим двічі і тричі, на ім'я його кличучи. Той же, незвичного оклику злякавшись, побіг поспіхом до нього у світлицю і бачив не ціле видіння, але частину малу того невимовного світла — инше ж все чоловік Божий Венедикт розповів йому. Послав-бо святий зразу в Касин-град до любого свого учня, вищеназваного Теопрова-громадянина, бажаючи того, щоб він послав швидко в Капуан довідатися про єпископа Германа святого. І принесли вістку негайно, що переставився. Випитавши обережно про час його переставлення, виявив, що в ту саму годину опівнічну переставився Герман святий, в яку ж бачив Венедикт преподобний душу його, яку ангели на вогняному колі до небес підносили.
Після цього настав час і самому преподобному Венедиктові відлучитися від тіла і відійти до Господа. Довідавшись перед шістьма днями годину своєї кончини, звелів відкрити гріб, для себе приготований, і, розхворівшись тілом, на одрі лежачи, повчав братів, їм же закони чернечого чину написав. У день переставлення свого звелів нести себе до церкви святого Йоана Хрестителя, її ж на зруйнованому Аполлоновому капищі, як же вище мовилося, збудував. Причастившись Божественних Таїнств, підніс руки свої до Бога і, молячись, відлучився від тіла — відійшов до Бога в Небесні пресвітлі поселення, які, ще в тілі бувши, бачив. В ту годину, коли преподобний Вендикт із пут тілесних звільнитися хотів, два ченці — один в дорозі, на якусь службу посланий, а другий в иншому монастирі в келії своїй молився — видіння одне бачили: бачили шлях, від землі до неба приготований, коштовними встелений ризами, і свічок багато і пресвітлих було по обох боках того шляху, бачили ж вище шляху якогось світлоносного мужа, його ж краса була невимовна, і чули його, що говорив до них, що шлях той для любого Богові Венедикта, ним же він у цю годину має зійти на небо. Те видіння два брати, далеко тілами один від одного будучи, бачили єдине.
Бо й самих себе в тому ж видінні бачили, разом там стояли, і, прийшовши на поховання отця свого святого, всім братам, які зібралися, розповіли. Зібралися-бо зі всіх обителей преподобного і з инших монастирів ченці і багато людей з цілого того краю і влаштували преподобному отцеві чесне з багатьма слізьми поховання. Поклали ж святе його тіло в церкві Хрестителя, яку він збудував, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, якого все творіння славить навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять святого отця нашого ісповідника Євсхимона, єпископа Лампсакійського, який за царювання Лева Ісаврянина в путах і вигнанні за святі ікони постраждав.
Місяця березня в 15-й день
Святих мучеників Агапія, Пуплія, Тимолая, Ромула, і двох Олександрів, і двох Діонисіїв
Ці святі багатостраждальні мученики були за царювання Диоклитіяна Агапій — із Газькогограда, Тимолай — із ПонтаЄвксинського, два Діонисії — із Триполя Фінікійського, Ромул ж був піддиякономДіоспольської церкви, Пуплій і два Олександри — з Єгипту. Постраждали ж у Кесарії Палестинській від ігемона Урвана у другий тодішнього гоніння рік, коли даний був по всіх краях і градах нечестивий наказ царський, аби християн до ідолопоклоніння і нечистих жертв переконувати. Коли ж свято якесь богомерзенне в Кесарійському граді відбувалося і люду із навколишніх сіл незліченно зібралося, приготоване було видовище, на якому християн, яких тримали в путах, мали мучити. Зійшовся на те видовище весь зібраний там незліченний еллінський
