Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

ж він не прийшов у той день ані потім, образилися і прийшли до нього сумні, казали: "Отче преподобний, ми чекали приходу твого, як же ти обіцяв, щоб показати нам місце для будівель. Чому ти не прийшов?" Відповів святий: "Що кажете, браття, хіба я до вас не приходив?" Вони ж наполягали, кажучи: "Ні, отче, не приходив". Тоді сказав святий: "Забули, коли я явився вам, сплячим, і показав рукою всі місця, на яких що маєте будувати? Ідіть і на тих місцях будівлі зводьте, на яких у видінні вашому я звелів вам". Вони ж, поклонившись святому, повернулися і наказане виконували.

Дві дівчини роду великого в краю тому, обіцяючи Христові зберігати своє дівство, жили в домі своєму, постячи. Життя мали чисте, але язики непогамовані: инших-бо осуджували, обмовляли, докоряли ближнім. Про те довідавшись, преподобний Венедикт послав до них, кажучи: "Виправте язики ваші, якщо ж ні, то від Божественного Причастя відлучу вас". Вони ж від свого безумства не відступили і навіть відповіді не дали на веління отця. Через мало днів померли обидві в дівстві чистому і в церкві разом поховані були. Коли ж відправлялася Божественна служба і диякон, проголошуючи, наказав оглашенним, які не могли причащатися, виходити геть, бачив дехто обох тих дів, які виходили з гробу свого і з церкви і не могли всередині бути під час Святої літургії. Це ж траплялося на всіх Божественних службах. Коли ж про те сповістили Венедиктові святому, зжалився над ними і, взявши просфору, послав у церкву ту, наказавши принести святу жертву за душі тих дів. І після принесення святої жертви ніхто більше не бачив, щоб вони виходили геть, і віримо, що прощення від Бога прийняли святою жертвою і молитвами преподобного.

Монах один молодий з обителі святого Венедикта, який своїх по крові батьків понад міру любив, часто в дім їхній без благословення отчого ходив. Якось, за звичаєм своїм, таємно з монастиря вийшовши, увійшов у дім до батьків, і зразу, впавши, помер. Про те довідалися ченці — взявши тіло його, звичному похованню передали. Наступного ж дня опинилося тіло монаха того поза гробом викинене — і, взявши, знову поховали. І знову на ранок викинене бачили. Батьки припали з великим риданням до ніг преподобного Венедикта, милости просили, щоб, благодаттю Божественною, яка була в ньому, помилував сина їхнього, померлого окаянно, і звелів, аби земля тримала його тіло. Преподобний ж, бачивши зболене їхнє серце, взяв малу частку Пречистих Таїнств і звелів покласти її з шаною на грудях померлого й поховати його. Коли ж це зробили, залишилося у гробі тіло, яке до того земля вивергала.

Був же преподобний вельми милостивий до всіх, милосердний і ласкавий до убогих, і щедрий, і скільки посилав Бог обителі його — роздавав те жебракам і потребуючим без жалю, сам же і брати його в убогості перебували. Якось муж один вірний, що зубожів, бідою одержимий від позикодавця, йому ж винен був дванадцять золотих, прийшов до святого зі сльозами, просячи, щоб подав йому дванадцять золотих, аби викупитися йому від боргу, бо позикодавець люто вимагав, щоб віддав він борг. Преподобний ні одної копійки в монастирі своєму тоді не мав, сказав до чоловіка того: "Пробач нас, брате, бо я не маю нині стільки, скільки просиш. Але через два дні знову прийди". Протягом двох тих днів святий звично молився, просячи в Бога викупу належного, а на третій день прийшов знову збідований той чоловік і кланявся Божому угодникові, просячи обіцяного викупу. Стояла ж в монастирі посудина, наповнена сочивом, і раптом зверху сочива тринадцять золотих з'явилося, молитвами святого. їх взявши, отець милостивий дав все тому засмученому чоловікові, кажучи: "Іди, дитино, дай позикодавцеві своєму дванадцять, а один зайвий тримай собі задля домашньої потреби".

Коли вийшов якось чоловік Божий з братами на поле обробляти вертоград, землероб один сина малого померлого на руках ніс і, сльозами рясними обливаючись, до монастиря прийшов і преподобного отця Венедикта шукав. Сказано ж йому було, що на полі з братами працює і має там затриматися. Тому померлого сина чоловік той перед ворітьми монастирськими поклав, сам побіг швидко до преподобного і зустрів його, коли той повертався вже з діла до монастиря, і почав промовляти зі сльозами до святого, кажучи: "Дай мені сина мого, отче, дай мені сина". Чоловік же Божий здивовано сказав йому: "Хіба я взяв твого сина?" Відповів чоловік: "Помер син мій, але йди воскреси його". Ці слова чувши, преподобний засмутився вельми і сказав до братів: "Утікаймо, браття, утікаймо, бо це діло — воскрешати мертвих — не наше, але святих апостолів". Чоловік же від сильного свого болю сердечного, запинаючись, говорив: "Не піду звідси, поки сина мого не воскресиш". Преподобний же, до тіла мертвого хлопця підійшовши, схилив коліна з братами на молитву і сказав до Бога: "Господи, не на гріхи мої дивися, але на віру чоловіка цього, який за воскресення синочка молиться, і віддай душу тілу цьому". Ще ж не закінчилася молитва святого, зразу померлий почав виявляти в собі силу життя, руками сягаючи і всім тілом рухаючись. Святий же, взявши хлопця за руку, поставив його живого і здорового і віддав отцеві його, і всі славили Бога за таке чудо преславне. Багато й инших предивних чудес сподіяв цей отець-чудотворець, про що розлого Григорій, Папа Римський у книзі другій Двоєсловія написав. Нам же і цього скороченого, з тієї книги зібраного, досить на користь. Далі ж до кінця історії цієї наблизимося.

Сестра була по крові у Венедикта преподобного, Схоластика на ім'я. її з пелен батьки віддали Богові, ціле життя своє провадила у дівстві і постництві й угодила Богові досконало. Мала звичай щороку один раз приходити до брата свого, до цього угодника Божого. її ж він приймав не в самому монастирі, а в одному монастирському маєтку, що був недалеко, і там, до неї виходячи, бесідував про корисне. В останній же рік життя свого Схоластика блаженна, за звичаєм, прийшла до брата свого святого. Вийшов до неї преподобний з деякими учнями своїми, цілий день той з нею у святих словах і богонатхненних бесідах і корисних оповідях відпочивав, коли ж настав вечір і пітьма ночі надходила, поставлена була трапеза, і приймали їжу. І ївши, не відкладали богонатхненних бесід, і затрималися в них немалу годину ночі після вечері. Сказала ж свята та діва до преподобного: "Прошу тебе, брате мій, не покидай мене цієї ночі, нехай до