Роза Фаєр - Няня для олігарха, Роза Фаєр

Пробудження було о сьомій годині ранку.. Сказати, що я була свіжа і щаслива після двох годин сну це всеодно, що сказати,наче Сонце крутиться навколо Землі,а не навпаки.

Проте, більше відтягувати не можна було, адже в нас сьогодні насичений день. Спочатку випускний,а потім виліт. При цьому,я ще не всі речі склала. Точніше склала,але варто ще все перевірити. Але зараз це не головне. Найважливіше зараз це привести себе в порядок, щоб не виглядати,як зомбі на дитячому святі і всіх не лякати.

Виповзаю з ліжка,де, також, намагається зібрати себе до купи Сергій. Вперше напевно бачу його таким розсіяним. Проте, милуватися ним не має часу. Я швидко біжу до його ванної і приймаю душ,а далі біжу до своєї кімнати. Правда, колишньої,бо пам'ятаю, що там мали залишитися мої речі. Принаймні, якісь точно мали бути.

Одним словом,все було прекрасно. Адже,речі я знайшла. Це був спортивний костюм,а ще джинси з футболкою. З взуття у мене залишилися лише вчорашні туфлі і я вам скажу, що вийде непогано. Краще,чим іти голою або взагалі не йти. З косметикою мені пощастило більше. Тому,я вклалася у максимально швидкі строки і побігла до Софії, щоб перевірити її готовність.

Проте, перед самими дверима застигла,бо трохи була невпевнена у її реакції на мене. Тоді вдихнула на повні груди і постукала. Оскільки,відповідді я не почула,то вирішила зайти так.

-Можна?-просуваю я голову у дитячу кімнату.

-Так. Доброго ранку,-зовсім не здивовано говорить Софія. В моїй голові вже закрадається думки, що може у цьому будинку нас всі чули вночі і від цього стає жахливо соромно...

-Доброго ранку,-видавлюю з себе,а сама вже червона,як буряк.

-Допоможи з платтям, будь ласка,-тільки зараз я помічаю, що маленька повністю зібрана, залишилося тільки застебнути сукню. Ну,ще може спробувати вкласти ці кучері. Не кажу, що це не мило,але можна їх трішечки красивіше причесати.

Я швидко прямую до маленької і застібаю гудзики на спинці.

-Готово. Можу тобі ще зачіску зробити,-пропонує маленькій,бо вже бачу,як можна все зробити.

-А можна?-зацікавлено запитує Софія. Істина жінка,що прагне бути неперевершеною.

-Звісно,-усміхаючись відповідаю і беру в руки гребінець,-Скажеш, якщо буде боляче.

Отримавши у відповідь кивок,я починаю трохи чаклувати.

-Ти тепер знову будеш жити з нами?-невпевненно запитує маленька. Проте,по її обличчю я бачу, що це запитання її неабияк хвилює.

-А ти б цього хотіла?-на цей раз і я запитую те, що хвилює мене. По тому,як маленька хмурить носик я розумію, що та серйозно думає над моїм запитанням. Що з одного боку дуже добре,а з іншого я розумію, що вона сумнівається...

-То ви з татом одружитеся і заведете нових дітей,-доволі серйозно запитує маленька,проте,це трохи мене смішить. Нових дітей,а як же ця красуня. Ні,я її нікуди не віддам.

-Ну,що ти таке кажеш,моя зірочка. Я з твоїм татом дуже тебе люблю і, навіть, якщо ми одружимося і колись будемо мати ще діток,то менше любити не станемо. Проте, якщо ти мені не віриш чи проти того, щоб я була з твоїм татом і з тобою,то я піду і обіцяю, що більше не повернуся,-останні слова далися мені важко,але така іронія долі.

Я не рідна мати Софії і її не зможу замінити повністю на сто відсотків. Проте,буду намагатися заповнити ту діру,яка зараз є через те,що Марії не стало.. Звісно, якщо в нас щось вийде і Софія мене прийме.

Тому що,я не хочу забирати у неї батька або щоб вона так думала. А ще я не хочу, щоб Сергій розривався між двома жінками,які близькі його серцю. Одним словом, вважайте мене наївною людиною і,що ідеального нічого не буває,але я хочу тільки так і ні краплі інакше.

-Чесно?-перепитує Софія.

-Чесно пречесно. Я ж тобі ніколи не брехала,-обходжу я її і присідаю на коліна.

-Тоді добре,-обіймає вона мене і в мене з душі просто спадає камінь.

Далі я швидко дороблюю маленькій зачіску і ми гордо виходимо з кімнати, щоб їхати на випускний.

-Яка краса?-кидає комплемент нам Сергій,коли ми спускаємося сходами до низу. Він,до речі,вже тоже зібраний. І скажу я вам,що я серед цих двох виглядаю, наче приблуда, але мене влаштовує і бачу,що їх теж.

Ми встигаємо у садочок швидко, правда, фактично на самий початок,але не запізнилися, що вже добре.

Є щось в цьому,як діти стоять на лінійці,як розповідають вірші. Все проходило так мило і спокійно,що я пустила навіть сльозу. Ну добре,не одну,але мені стало легше. Адже, емоції варто випускати і добре, що у Сергія,на такий випадок, завжди є носовий платок.

Правда,мої сльози і бережне відношення Сергій,зібрало багато цікавих очей, від яких мені, м'яко кажучи, було не дуже комфортно.

Тому що,я виділялася дуже на фоні цих суконь і ділових костюмів. Здається, що я просто випадково тут опинилася серед них,а Сергій просто джентльмен і не міг кинути у біді. Проте, якщо б він вивів мене звідси кудись,певно б, ніхто і не заперечував..

Після урочистої частини розпочалося невелике частування,але ми не могли на ньому залишитися,бо нам потрібно було підготуватися до вильоту. Тому,зробивши декілька фотографій,ми швидко рушили до виходу. На диво, маленька взагалі не сумувала за цим місцем. І на моє запитання про це,вона просто повідомила,що це просто етап у її житті, який вона вже пройшла. Звичайно, сказати, що в мене після таких слів відвисла щелепа,це нічого не сказати.

Ну,але вже як є. Спочатку ми поїхали до мене і забрали мої сумки,а далі до Сергія. Там я допомогла Софії зібрати речі і приблизно за годину до вильоту ми вирушили в дорогу до аеропорту. Місце,де ми будемо відпочивати було для мене з маленькою таємницею,поки ми не прибули на реєстрацію.

І вирушили ми до Греції.. Правда,це легко сказати,бо попереду ще були довгі години польоту. Під час посадки я трохи хвилювалася,бо летіла вперше. Десь через годину після польоту мене почало трохи нудити, тому,я вирішила заснути, щоб час летів не так повільно.

Проте,це мені не вдалося. Ставало все гірше і гірше..Я вже задніми думками прийшла до висновку, що отруїлася тією канапкою, що взяла в дитячому садку. Хтось напевно мені її добряче пошкодував....