Микола Олександрович Дашкієв - Кришталеві дороги, Микола Олександрович Дашкієв

міг дати лише консерви. Але Катрін заявила, що вона, як завжди, голодна, немов сто вовків; хоче пити, як верблюд після тижневої подорожі Сахарою; сто літ не чула хорошої музики; скучила за компліментами, — отож, щойно приїхавши в Пітсбург, подалася не додому, де нічого цього немає, а до Курта, бо тільки він один і вартий уваги в цьому огидному місті.

Курт мовчки кліпав очима та посміхався тією безглуздою розгубленою посмішкою, якої сам не терпів. Йому було приємно бачити Катрін, чути її голос, вдихати запах знайомих парфумів. Проте висловити цих почуттів він не вмів, та й побоювався зруйнувати невимушеність зустрічі якою-небудь кострубатою, невлучною фразою.

Але з першою ж чаркою його полохлива хлоп’яча невпевненість почала поступово розвіюватися; він сам собі видавався вже не незграбним вайлом з широкою пикою і невиразними очима, а вартим уваги мужчиною середніх літ, у розквіті сили. Врода потрібна жінкам, це їхня зброя в боротьбі за життя. Мужчині досить бути дужим, наполегливим і працьовитим. Кожен прагне того, чого йому не вистачає, отож і щастя в житті можна відшукати лише поєднанням двох протилежних якостей. А сьогоднішній візит Катрін дуже красномовний: могла податися куди завгодно, але прийшла до нього.

Коли випили по другій чарці, Курт бухнув без зайвих слів:

— Катрін, виходьте за мене заміж!

— Заміж?! — зареготала вона. — Курт, ви мені починаєте подобатись!.. Дасте на роздуми хоча б одну ніч, чи відповідати негайно?

— Негайно, Катрін. І я не жартую, я говорю цілком серйозно. Я довго думав перед тим, як зважитися на такий крок.

— Виходячи заміж не кохаючи, жінка продає себе. Так от, Курте, я коштую дуже-дуже дорого!

Він силувано посміхнувся:

— Міг би сказати, що згоден заплатити своїм життям. Але цей вираз надто заяложений.

— А головне — брехливий. Попрощавшись із життям, кохання не прагнуть… — Катрін зітхнула. — Я теж говорю серйозно, Курт. Мені двадцять сім років, зволікати з одруженням стає рисковано. Я вийду за вас заміж хоч завтра… однак лише в тому разі, коли у вас є мільйон доларів на поточному рахунку. Скажу вам: я виростала жебрачкою, отож не маю ніякого бажання померти під тином.

— Розумію вас… розумію… — Курт зітхнув, похнюпився. Потім зиркнув на Катрін з надією. — Ну, а якщо я вам дам гарантію на майбутнє?

Вона сіла йому на коліна, обняла руками за шию.

— Мій наївний, любий хлопчику, — про які гарантії мова?! Навіть маючи мільйон доларів у кишені, ви не гарантовані, що його не видеруть у вас тим чи іншим чином! А перспективи… Це просто красиві марення, якими втішають себе невдахи.

— Моя гарантія, Катрін, має дуже реальну базу. В мене є винахід, здатний принести десятки мільйонів. Тільки… тільки я не вмію його реалізувати. Довіритися в цій справі будь-кому сторонньому я не можу. А вам довірився б.

— Цікаво! — Катрін підвелася з його колін, сіла до столу, спершись підборіддям на сплетені пальці рук. — Розмова набуває ділового характеру, це мені подобається… Так у чому ж полягає суть вашого винаходу?

Її зелені променисті очі виблискували хижо, тонкі ніздрі тріпотіли, груди дихали прискорено.

“Тигриця перед стрибком!” — подумав Курт, але без страху, а навіть з задоволенням. Він зрозумів, що, мабуть, зробив зараз єдино правильний крок, бо кращої натхненниці й спільниці знайти б не зміг. Вона не кохатиме його, ні. Проте в ім’я любові до грошей стане йому найвірнішою подругою і захисницею. Все в житті продається, все. Тільки на різні речі й ціна різна.

Курт розповів Катрін про легкоплавке скло та про величезний риск, зв’язаний з реалізацією винаходу. Навів цифри, які красномовно засвідчили, що йдеться про справу надзвичайно зисковну. Висловив загальні міркування щодо стратегії й тактики можливих переговорів з промисловцями.

Слід віддати Катрін належне: вона все розуміла з напівслова. Поставила кілька дуже доречних запитань щодо юридичних прав винахідника, довго мовчала, зважуючи почуте, потім сказала сухо і навіть неприязно:

— Ну що ж, я приймаю вашу пропозицію, доктор Гешке. Ми з вами засновуємо потаємну фірму “Гіменей”. Або ні: “Вільний Гіменей”. Я стаю вашою дружиною, але без ніяких формальностей і без ніяких зобов’язань з мого боку.

Курт хотів заперечити, проте тільки поплямкав товстими губами.

— Не ображайтесь, Курт, — вела далі Катрін уже дещо м’якше. — Так буде краще для нас обох і для справи. Скажу по щирості: я вас не кохаю, але ви мені не огидний, навіть симпатичний. Тому й зраджувати вас без надто гострої потреби я не буду. Довіряти мені ви повинні повністю, наші прибутки ми чесно ділитимемо пополам. Запевняю, що я буду кращою дружиною для вас, аніж будь-хто інший. Але якщо ви збанкрутуєте — я залишу вас того ж дня. Влаштовують вас оці мої умови?

— Так! — відповів він після короткого роздуму.

— В такому разі — налийте повні-повнісінькі чарки та поставте платівку з будь-якою хорошою сумною мелодією. Оце й буде наше весілля.

Після цієї чарки бренді Катрін швидко сп’яніла. Спочатку вона реготала, мов навіжена, потім упала на ліжко, ридаючи. І знову підхопилася, вимагаючи вина.

Все було саме так, як і уявлялося Куртові останнім часом. Навіть зараз, одурманений алкоголем, що збуджував нижчі інстинкти, придушуючи світліші, він відчував себе негаразд, розуміючи, що якою б міцною не була укладена спілка з Катрін, це всього-на-всього комерційна угода, викликана до життя примарним сяйвом отого мільйона доларів… який ще невідомо, чи й дістанеться акціонерам-фундаторам потаємної фірми “Вільний Гіменей”.

А втім, хіба краще було б одружитися з тупою телицею Лізхен? Адже й там ішлося б насамперед про фабрику скла в придане. Все на світі продається, все. Але чому, навіщо, в ім’я чого? Щоб якою завгодно ціною видертися вище за інших, задовольнити своє жалюгідне марнолюбство? А далі що?.. Прірва, бо вже й прагнути нема чого.

— Годі, Катрін, не пийте більше. Не