Микола Олександрович Дашкієв - Кришталеві дороги, Микола Олександрович Дашкієв
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Молодець! — професор гаряче обняв Сергія, потиснув йому руку. І все ж не втримався, запитав: — Ну, а як же з “кожухами”?
А той у відповідь знизав плечима і зітхнув.
РОЗДІЛ XXIVПРОЗОВИЙ СТАРТ, СКОРБОТНИЙ ФІНІШ
Ось і покінчено з концерном “Пітсбург плейт гласс”. Позаду — неприємні переговори з Крокодилом та іншими директорами компанії, попереду — абсолютна невизначеність і безперспективність. У найостаннішу мить, після всіх отих докорів, умовлянь і навіть погроз, якими фірма засипала свого невдячного працівника, Курт аж завагався: нові умови, які було йому запропоновано, задовольнили б кого завгодно — неймовірно висока платня, повна свобода дій, переобладнання лабораторії на свій смак і розсуд, — і все це за те, щоб вогнетривкі “кожухи” для ракети “Нептун” було створено не пізніше як через півроку: саме на такий термін концерн виклопотав продовження чинності контракту.
Але що міг вдіяти доктор Гешке? Він чесно заявив, що не впорається з роботою і за такий час. Звичайно, коли б не “резонанс-ефект”, Курт — слід сподіватися — уже домігся б сякого-такого успіху. Навряд чи створені ним “кожухи” відповідали б висунутим щодо них вимогам повністю, — на даному етапі розвитку науки, мабуть, просто ще не можна було говорити про вогнетрив з такими надзвичайно високими показниками. Проте Курт не зміг би зараз навіть зосередитися на проблемі, що видавалася надто дрібною. У нього перед очима незмінно стояв майбутній кварковий резонатор, який вимальовувався в уяві дедалі виразніше й чіткіше.
Це мала бути велетенська циліндрична злагода на гусеницях, обладнана горизонтально поставленим К-генератором, — з потужною бронею, здатною захистити екіпаж від шкідливого випромінювання і — в разі чого — витримати тиск у кілька тисяч атмосфер. Коротко кажучи, йшлося про тунелепрокладач.
Доктор Гешке, вузький фахівець у галузі вогнетривів, вирішив вторгнутися в незнаний йому світ машин, щоб сконструювати апарат з абсолютно новим принципом дії. Пригадуючи, як у резонансній зоні базальт “потопав сам у собі”, Курт уявляв: якщо скерувати випромінювання К-генератора на скелю, почнеться такий же процес — мінерал “стікатиме” донизу, “всмоктуватиметься сам у себе”, утворюючи ідеальної форми тунель. Хай не велика буде швидкість просування агрегату — скажімо, сантиметр на хвилину. Але й цього вистачить, щоб за рік прокласти хід через гору середньої висоти.
Уявлялося й інше, — таке собі “резонансне долото”. Поставлена вертикально, споруда з резонаторами буде повільно сунутися в глиб землі, лишаючи по собі гладенькі і надзвичайно міцні стіни. Для такого “долота” не складе ніяких труднощів пронизати всю земну кору, — в усякому разі, прокласти колодязь на п’ятнадцять—двадцять кілометрів завглибшки.
Виникали ще десятки інших проектів використання “резонанс-ефекту” в будівництві, силікатній промисловості, в галузі кам’яного литва, але то вже були дрібниці.
Тільки про одне уникав думати доктор Гешке — про те, що його тунелепрокладач можна дуже легко перетворити на “підземний танк”, а резонансне випромінювання розглядати насамперед як “проміння смерті”. Він не хотів роздумів на цю тему, бо інакше був би змушений дійти непохитного переконання про необхідність перекреслити й забути зроблене відкриття.
А втім, проекти все ще так і лишалися проектами, Курт ще виношував їх у голові, не наважуючись навіть на перші ескізи чи хоч більш-менш серйозні обчислення. Він зволікав, ніби сподіваючись появи грошовитої і рішучої людини, яка підтримала б його дерзновенні замисли всіма можливими засобами, але не робив нічого, аби такого натхненника й спільника відшукати.
В ці дні нестерпно задушного пітсбурзького літа, коли із смердючого, розжареного міста пороз’їжджалися геть усі, хто міг, Курт був страшенно самотній. Розпрощавшись із шикарною віллою на Грюн-стріт, він підшукав собі непогану і не дуже дорогу квартиру в тому ж районі, обладнав її досконалим апаратом для кондиціювання повітря і відсиджувався в ній сам один з ранку до вечора, аж доки наставав час вирушати на прогулянку.
Як не дивно, а його й досі ніхто ні разу не зачепив. Може, тому, що він мав пудові кулаки та волячу шию. Може, через скромне вбрання. А скоріше за все, його просто вважали за безробітного або за божевільного: отак швендяти темними провулками міста вночі здатний хіба той, у кого не сповна розуму або кому немає чого втрачати.
Нудно було Куртові, тоскно. Він уже часом починав думати: а чи не повернутися додому, в Західний Берлін? Ставало ясно, що у Сполучених Штатах щастя не знайдеш. Надто незатишно тут чужинцеві. Проте і вдома не мед. Мати писала, що Отто Фрейгофер офіційно визнав своє банкрутство і на цьому скінчив кар’єру промисловця. Концерн “Сен-Гобен” безжально розчавлює інших фабрикантів скла, прагнучи повної монополії. В Західному Берліні розростається безробіття; бешкетує і бунтує молодь; розвелася сила-силенна гангстерів та шахраїв усякої масті. В кожному листі мати вихваляла Лізхен і натякала, що завдяки передбачливості старого Фрейгофера Куртова наречена має досить непоганий посаг готівкою. Але оці прозорі натяки тільки дратували його, і він дедалі частіше думав про Катрін.
Курт шукав зустрічі з нею, пробував дізнатися, де ж вона є. Проте цього чи не знав ніхто, чи не хотіли говорити. Зараз немає, коли буде — невідомо.
Під час своїх прогулянок Курт обов’язково проходив тим сквериком, де познайомився з Катрін. Тепер, коли минуле вже подаленіло, ота зустріч дедалі дужче видавалася романтичною і навіть визначеною наперед велінням долі. Та й Катрін набувала в його уяві вже не конкретних, а узагальнених рис, стаючи чимось середнім між самою собою і зеленоокою росіянкою Закатовою. Це свідчило, що Курт поступово призвичаювався до думки побачити свою майбутню дружину значно гострішою і небезпечнішою, аніж хотілося б; від напівсприйняття Катрін він переходив до мрій про неї.
Як і слід було сподіватися, вона з’явилася сама, — без попередження, пізно ввечері. Коли Курт відчинив двері перед нею, вона почепилася йому на шию, обцілувала і зажадала “хліба й видовищ”.
Курт був збентежений: він не сподівався на гостей, тому і в квартирі в нього був лише сякий-такий порядок, а на закуску
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кришталеві дороги, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.