Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна 📚 - Українською

Генрі Райдер Хаґґард - У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

275
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна" автора Генрі Райдер Хаґґард. Жанр книги: Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 232
Перейти на сторінку:
— останній привіт проклятої країни, де я мало не помер, або, ще гірше, мало не зробився полоненим на все життя.

— Баасе, — сказав Ханс, закурюючи люльку. — Ми ж здійснили велику подорож, про яку приємно згадувати тепер, коли вона закінчилася, хоч мені шкода, що ми не вбили більше цих людоловів веллосів.

— А я не шкодую, Хансе; навпаки, мені гірко, що я в них був змушений стріляти, — відповів я, — і не хотів би згадувати про ці перегони на життя і смерть, хіба що мимоволі привидиться в нічному кошмарі.

— Не хотіли б? А мені, баасе, приємні такі думки, коли небезпека минула, і ось ми живі, а інші померли і тепер розказують казки містеру Хоу-Хоу.

— У кожного свій смак, — пробурчав я. Ханс попихкав своєю трубкою і продовжував:

— Дивно, баасе, чому ці каналії не вийшли із човна і не напали на нас зі своїми списами? Побоялися, мабуть, наших рушниць.

— Ні, Хансе, — відповів я. — Вони сміливі воїни, і кулі б їх не зупинили. Їх затримало щось більш сильніше — страх прокляття, що тяжіє над кожним, хто переступить межі їхньої землі. Хоу-Хоу надав нам велику послугу, Хансе.

— Так, баасе, в Країні Вогнів він став християнином і віддячує добром за зло, підставляючи другу щоку, баасе. Адже часто люди, вмираючи, стають святими, баасе. Я це відчував на собі, коли веллоси мало нас не спіймали. Пам’ятайте, баасе, ваш преподобний батько говорив, бувало, що коли ти любиш небеса, то й небеса піклуються про тебе і витягують тебе з брудної ями, в яку ти потрапив. Ось чому я тепер сиджу і покурюю, баасе, замість того, щоб служити їжею крокодилам. Якби ми ще не забули алмази, я б сказав, що небо зовсім добре турбувалося про нас; але було стільки клопотів, і небо забуло про коштовності.

— Ні, Хансе, — відповів я, — небо передбачило, що якби ми надумали витягувати з човна мішки з камінням на додачу до зілля для Зікалі і всього іншого, то веллоси наздогнали б нас, перш ніж ми кинулися бігти. Адже вони були дуже близько, Хансе.

— Так, баасе, розумію, і це було дуже люб’язно з боку небес. А тепер, я вважаю, нам час вирушати. Веллоси можуть забути на якийсь момент про прокляття і повернутися шукати нас. Небо примхливе, баасе. Іноді воно зовсім несподівано змінює своє обличчя і раптом стає сердитим, точнісінько, як пані Драмана, коли ви вчора відмовилися взяти її з собою.

Аллан зупинився, щоб налити Собі трохи слабкого віскі з водою, і різко сказав:

— Ось і кінець усієї історії. Не знаю, як ви, а я йому радий, бо в мене пересохло в горлі. Ми благополучно дісталися до мого воза після втомливого переходу безводною пустелею, і саме вчасно, оскільки ми прибули в село з трьома патронами на нас обох. Адже нам довелося розстріляти масу зарядів у цих хоухойа, коли вони напали на нас на озері, а потім у веллосів, щоб затримати гонитву. Але у возі їх у мене були ще багато, і дорогою назад я вбив чотирьох слонів. У них були вельми великі бивні, які я згодом продав за добру ціну, чим майже покрив витрати на поїздку.

— А примусив вас старий Зікалі платити за биків? — запитав я.

— Ні, бо я йому сказав, що якщо він тільки спробує, то не отримає в’язки гілок, які ми зрізали з дерева Видінь і дбайливо везли всю дорогу. А оскільки він дуже хотів одержати своє зілля, то віддав мені волів задарма. Мало того, своїх власних я знайшов гладкими і слухняними. Зікалі їх вилікував. І що дивно, старий шахрай уже знав майже все, що сталося з нами. Можливо, йому все розказали ті служителі Хоу-Хоу, що втекли з нами з країни веллосів. Я забув сказати, що ці пани — вельми неговіркі люди — зникли під час нашої зворотної подорожі. Раптом їх не стало. Я думаю, вони влаштувалися самостійно і зробилися знахарями. Якщо так, абсолютно можливо, що хтось із них зустрівся із Зікалі, перш ніж я досяг Чорного Яру.

Перше, що він запитав у мене, було:

— Чому ти не привіз із собою ні золота, ні алмазів? Ти міг зробитися багатим, а ти залишився бідним, Макумазане?

— Тому що я забув попросити їх, — відповів я.

— Так, я знаю, ти забув попросити їх. Ти був такий зайнятий думкою про те, як важко сказати “пробач” тій прекрасній пані, імені якої я не знаю, що забув попросити алмази. Це дуже схоже на тебе, Макумазане, е-ге-ге! Дуже на тебе схоже! — потім він втупився на вогонь, перед яким сидів, як завжди, і додав: — Все-таки мені здається, що алмази зроблять тебе багатим одного прекрасного дня, коли не буде жінки, з якою міг би ти попрощатися, Макумазане.

То був вдалий випад з його боку, бо, як ви знаєте, друзі мої, цей прогноз збувся в копальнях царя Соломона, чи не так? “Коли не було більше жінки, з якою міг би я попрощатися”.

Гуд відвернувся, а Аллан поспіхом продовжував, мабуть, пригадавши Фаулату і помітивши, що його мимовільний натяк завдав болю.

— Зікалі дуже зацікавився всією нашою історією і залишив мене на кілька днів

1 ... 72 73 74 ... 232
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"