Генрі Райдер Хаґґард - Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет

“Копальні царя Соломона” і “Прекрасна Маргарет” — ці два романи становлять кращий доробок у творчості англійського письменника кін. XIX — поч. XX століття.
Напружений гостросюжетний пригодницький роман “Копальні царя Соломона” оповідає про мандри трьох англійських джентльменів у пошуках алмазних копалень на півдні африканського материка. Відважні, щирі герої попадають у Країну Зулусів та інших негритянських племен, де стають свідками місцевих обрядів та звичаїв і здійснюють благородні вчинки.
У романі “Прекрасна Маргарет” дія відбувається в Англії та Іспанії. Захоплюючі пригоди закоханої пари відбуваються на фоні тодішньої епохи, коли велику роль у політичному житті Іспанії відігравала жорстока інквізиція.
Ці романи мають незаперечний успіх у читачів багатьох країн.

Генрі Райдер Хаґґард
КОПАЛЬНІ ЦАРЯ СОЛОМОНА
ПРЕКРАСНА МАРГАРЕТ

Художник ГЕННАДІЙ КУЗНЕЦОВ

КОПАЛЬНІ ЦАРЯ СОЛОМОНА

Цю незвичайну, але правдиву історію, розказану АЛЛАНОМ КВОТЕРМЕЙНОМ, він із почуттям глибокої симпатії присвячує усім, хто прочитав її, хлопчикам — великим і маленьким.

ПЕРЕДМОВА

Тепер, коли ця книга надрукована і невдовзі розійдеться по світу, я добре бачу її недоліки, як щодо стилю, так і щодо змісту. Торкаючись останнього, я тільки можу сказати, що вона не претендує бути вичерпним звітом про все, що ми бачили і зробили. Мені дуже б хотілося детальніше зупинитися на багато дечому, пов’язаному з нашою мандрівкою у Країну Кукуанів, про що я лише мимохідь згадую, як, наприклад: розповісти про зібрані мною легенди, про кольчуги, які врятували нас од смерті у великій битві при Луу, а також про Мовчазливих, або Колосів, біля входу в сталактитову печеру. Якби я дав волю своїм бажанням, я б розповів детальніше про відмінності, що існують межи зулуським і кукуанським діалектами, над якими можна серйозно замислитися, і присвятив би кілька сторінок флорі й фауні цієї дивовижної країни1. Є ще одна надзвичайно цікава тема, яка була мало зачіпана в книзі. Я маю на увазі чудову організацію військових сил цієї країни, яка, на мою думку, значно переважає систему, встановлену королем Чакою2 у Країні Зулусів. Вона забезпечує швидшу мобілізацію військ і не викликає необхідності застосовувати згубну систему насильницької безшлюбності3. І, нарешті, я лише мимохідь згадав про сімейні звичаї кукуанів, багато з яких надзвичайно цікаві, а також про їхнє мистецтво плавки й зварювання металів. Це мистецтво вони довели до досконалості, чудовим прикладом якого служать їхні толли — важкі металеві ножі, до яких із дивовижною майстерністю приварені леза з чудової сталі.

Порадившись із сером Генрі Куртісом і капітаном Гудом, я вирішив розказати простою мовою тільки наші пригоди, а про все інше поговорити якось Іншим разом, якщо, звичайно, це стане бажаним. Я з величезним задоволенням поділюся відомостями, які маю, зі всіма, хто цим зацікавиться.

Тепер лишилося тільки попросити читача вибачити мені за мій неотесаний стиль. На своє виправдання можу лише сказати, що я більше звик до рушниці, ніж до пера, і тому не можу претендувати на чудові літературні злети і пишність стилю, що зустрічаються у романах, які я іноді люблю почитувати. Певно, ці злети і пишність стилю бажані, але, на жаль, я зовсім не вмію ними користуватися.

На мій погляд, книги, написані простою і дохідливою мовою, справляють найсильніше враження і їх легше зрозуміти. А втім, мені не зовсім зручно висловлювати свою думку з цього приводу. Гострий спис, — каже кукуанська приказка, — не треба точити. На цій підставі я осмілююся сподіватися, що правдиву розповідь, якою б дивною вона не була, не потрібно прикрашати пишномовними словами.

Аллан Квотермейн

Розділ І
Я ЗУСТРІЧАЮСЯ ІЗ СЕРОМ ГЕНРІ КУРТІСОМ

Може здатися дивним, що, доживши до п’ятдесяти п’яти років, я вперше беруся за перо. Не знаю, що вийде з моєї розповіді і чи вистачить узагалі в мене терпіння довести її до кінця.

Озираючись на прожите життя, я дивуюсь, як багато я встиг зробити і як багато мені довелося пережити. Напевно, і життя мені здається таким довгим тому, що надто рано я був полишений на самого себе. В тому віці, коли хлопчики ще навчаються в школі, я вже змушений був працювати, торгуючи всіляким дріб’язком у старій колонії4. Чим я тільки не займався відтоді! Мені довелося і торгувати, і полювати, і працювати в штольнях, і навіть воювати. І тільки вісім місяців тому я став багатою людиною. Тепер я володію великим багатством — я ще сам не знаю, яке воно велике, — але не думаю, що заради цього я погодився б знову пережити останні п’ятнадцять чи шістнадцять місяців, навіть якби заздалегідь знав, що все закінчиться благополучно і я так розбагатію. Я скромна людина, не люблю крові й насильства, і, відверто кажучи, мені страшенно набридли пригоди. Не знаю, навіщо я збираюся писати цю книгу: адже це зовсім не моя справа. Та й освіченою людиною я себе не вважаю, хоч і дуже люблю читати Старий заповіт5 і легенди Інголдзбі