Чарльз Вілан - Гола економіка. Викриття нудної науки

з-під контролю. ФРС навмисне влаштувала ряд рецесій, щоб витіснити інфляцію з системи. Найвідоміший випадок, коли голова ФРС Пол Волкер став тим людожером, який припинив розгул інфляції в 1970-х роках. На той момент голі люди танцювали на столах. Інфляція підскочила з 3 % у 1972 році до 13,5 — у 1980. Містер Волкер натиснув на монетарні гальма, тобто підняв відсоткові ставки, щоб сповільнити розвиток економіки. Короткотермінові відсоткові ставки досягли 16 % у 1981 році. Результатом стало болісне згортання інфляційного циклу. Коли відсоткові ставки виражалися двозначними числами, на приколі опинилася маса непроданих авто Chrysler K. Дилери змушені були знижувати ціни (або припиняти їх підвищувати). Автомобільні компанії зупиняли заводи й звільняли робітників. Ті робітники, які зберегли свої робочі місця, вирішили, що не на часі просити збільшувати зарплатню.

Те саме, звичайно, коїлося і в кожному іншому секторі економіки. Повільно, з великими людськими втратами, існуючі тоді очікування того, що ціни поступово зростатимуть і далі, були витіснені з фінансової системи. Результатом стала рецесія 1981—1982 років, коли ВВП скоротився на 3 %, а безробіття зросло майже на 10 %. Урешті-решт містер Волкер зігнав танцюристів зі столів. На 1983 рік інфляція впала до 3 %. Очевидно, що було б легше й не так боляче, якби гулянка ніколи не виходила з-під контролю зі самого початку.

Звідки у ФРС береться така надзвичайна влада над відсотковими ставками? Урешті-решт комерційні банки — це приватні установи. ФРС не може змусити Citibank підняти чи знизити відсотки, які він накладає на споживачів за автомобільні кредити та житлову іпотеку. Цей процес є радше непрямим. Пригадайте з розділу 7, що відсоткова ставка є власне орендною платою за капітал, або «ціною грошей». ФРС контролює постачання грошей в Америці. Ми скоро звернемося до механіки цього процесу. А зараз треба визнати, що капітал нічим не відрізняється від квартири: чим більша пропозиція, тим дешевша оренда. ФРС рухає відсотковими ставками, змінюючи розміри фондів, доступних комерційним банкам. Якщо банки переповнені грішми, тоді відсоткова ставка має бути відносно низькою, щоб приваблювати позичальників на всі наявні фонди. Якщо капітал у дефіциті, навпаки — банки можуть встановлювати вищі відсоткові ставки й усе одно приваблювати достатньо позичальників для всіх наявних фондів. Це гра попиту й пропозиції, де ФРС контролює пропозицію.

Ці монетарні рішення — визначення, піднімати, опускати чи залишати на місці відсоткову ставку, — ухвалюються комітетом, що належить до складу ФРС і називається Federal Open Market Committee (FOMC)[207], що складається з ради керівників, президента Федерального резервного банку Нью-Йорка та президентів чотирьох інших федеральних резервних банків на ротаційній основі. Голова ФРС є одночасно головою ФКВР. Бен Бернанке отримує свою владу завдяки тому, що сидить на чолі стола, за яким ФКВР ухвалює рішення про відсоткові ставки.

Якщо ФКВР хоче стимулювати економіку шляхом зниження вартості позик, у розпорядженні в комітету є два основних інструменти. Першим є облікова ставка, що дорівнює відсотковій ставці, з якою комерційні банки можуть позичати гроші безпосередньо у ФРС. Зв’язок між обліковою ставкою й вартістю позики від Citibank прямий: коли облікова ставка знижується, банки можуть дешевше позичати безпосередньо у ФРС, отже, і видавати кредити своїм клієнтам дешевше. Існує лиш одне ускладнення. Позика напряму від ФРС має на собі певне тавро сорому — це показує, що банк нездатний збільшувати свої фонди приватним способом. Тобто звернення за позикою до ФРС подібне до позичання у своїх батьків, коли вам понад двадцять п’ять: ви отримаєте гроші, однак краще пошукати їх деінде.

Замість цього банки загалом позичають у інших банків. Другим важливим інструментом у грошовому комплекті ФРС є відсоткова ставка за федеральними кредитами — ставка, за якою банки видають іншим банкам короткотермінові кредити. ФРС не може встановити ставку, з якою Wells Fargo позичає гроші у Citigroup. Радше ФКВР встановлює ціль для ставки за федеральними кредитами, скажімо, 4,5 %, а потім маніпулює постачанням грошей, щоб досягти цих цілей. Якщо постачання грошей збільшується, тоді банки муситимуть знижувати свої ціни — відсоткові ставки, щоб знайти позичальників на нові фонди. Можна уявити собі постачання грошей піччю зі ставкою за федеральними кредитами як її термостатом. Якщо ФКВР знижує цільову ставку за федеральними кредитами з 4,5 до 4,25 %, тоді ФРС накачуватиме гроші в банківську систему, поки ставка Wells Fargo відносно Citigroup для кредитів «овернайт» упаде до рівня, близького до 4,25 %.

Усе це веде нас до кінцевої загадки: як ФРС впорскує гроші в приватну банківську систему? Чи Бен Бернанке друкує 100 мільйонів нових грошей, завантажує їх у броньований автомобіль і везе до Citibank? Не зовсім так, хоча така картинка — не найгірший спосіб зрозуміти, що відбувається.

Бен Бернанке і ФКВР дійсно створюють нові гроші. У Сполучених Штатах лише вони мають таку владу. (Скарбниця просто друкує нові банкноти і чеканить монети, щоб замінити гроші, які вже існують.) ФРС дійсно постачає нові гроші банкам на зразок Citibank. Однак ФРС не дає фондів банку: вона продає нові гроші за урядові облігації, якими в цей час володіє банк. У нашому метафоричному прикладі менеджер відділення Citibank зустрічає броньований автомобіль Бена Бернанке на вулиці біля банку, перевантажує 100 мільйонів доларів у банківський сейф, а потім віддає голові ФРС 100 мільйонів доларів в урядових облігаціях з банківського портфоліо. Відзначимо, що Citibank не став багатшим від цієї оборудки. Цей банк лише перекинув 100 мільйонів доларів в активах одного виду (облігації) в 100 мільйонів активів іншого виду (готівка чи, точніше, її електронний еквівалент).

Банки тримають облігації з тих самих причин, що й індивідуальні інвестори: облігації є безпечним місцем для зберігання фондів, що зараз не потрібні десь в іншому місці. Конкретніше, банки купують облігації за гроші вкладників, що не можуть віддаватися у позику. Для економіки той факт, що Citibank обміняв облігації на готівку, має особливе значення. Коли в банку є 100 мільйонів у депозитах, розміщених в облігаціях, ці фонди не можна віддавати в кредит. Вони не фінансують житла, підприємців чи промисловість. Однак після того, як метафоричний автомобіль Бена Бернанке їде геть, Citibank тримає в руках фонди, які можна віддавати в позику. Це означає нові кредити для будь-чого, що генерує економічну діяльність. Дійсно, гроші, введені в банківську систему, справляють каскадний вплив. Банк, що обміняв облігації на гроші від ФРС, зберігає частину фондів у резерві, згідно із законом, а решту позичає. Той, хто отримав цю позику, витрачатиме її деінде, можливо, в автосалоні чи універмазі. Ці гроші фактично опиняться в іншому банку, що триматиме частину цих фондів у резерві, а решту комусь позичатиме. Дія ФРС із впорскуванням 100 мільйонів доларів нових фондів у банківську систему може в кінцевому підсумку збільшити постачання грошей аж удесятеро.

Звичайно, насправді голова ФРС не веде особисто вантажівку до відділення Citibank, щоб обміняти готівку на облігації. ФКВР може зробити це за допомогою ринку облігацій (що працює так само, як ринок акцій, тільки тут торгують облігаціями). Торговці облігаціями, діючи від імені ФРС, купують облігації у комерційних банків і платять їм новоствореними