Жюль Верн - 20 000 льє під водою

сюди ще до настання ночі. А потім ніч заслала все своїм покровом і глибоку тишу порушував лише крик пелікана або ще якоїсь нічної птиці, шум прибою, що розбивався об прибережні скелі, і віддалені гудки пароплавів, що збурюють води затоки лопатями гвинтів.

Від восьмої до дев'ятої години «Наутилус» ішов неглибоко під водою. Я визначив, що ми перебуваємо неподалік Суецького перешийка. Крізь ілюмінатори я бачив підніжжя прибережних скель, яскраво освічені нашим прожектором. Мені здалося, що протока поступово звужується.

О чверть на десяту човен виплив на поверхню. Я поквапився на палубу, бо вмирав з нетерплячки, просто не міг дочекатися моменту, щоб нарешті увійти в тунель, відкритий капітаном Немо. На місці всидіти я не міг, тож прогулювався палубою і жадібно вдихав свіже, ще нічне, повітря.

І ось за милю від нас зблиснув вогник, світло якого було приглушене нічним туманом.

— Плавучий маяк, — промовив хтось позаду мене. Обернувшись, я побачив капітана Немо.

— Це Суецький плаваючий маяк, — повторив він. — Скоро ми підійдемо до входу в Аравійський тунель.

— Мабуть, не так вже й просто увійти в нього? — запитав я.

— Авжеж, професоре. Саме тому я зобов'язав себе перебувати у рубці штурмана і особисто управляти судном під час цієї переправи. Так що, пане Аронаксе, нам треба зійти униз. Зараз «Наутилус» зануриться під воду і випливе на поверхню лише після того, як ми пройдемо Аравійський тунель.

Я пішов за капітаном Немо. Віконниці зачинилися, резервуари наповнилися водою, і судно занурилося на десять метрів під рівнем моря.

Я вже збирався піти у свою каюту, але капітан Немо зупинив мене:

— Пане професоре, чи не бажаєте ви бути присутнім у рубці під час проходження тунелю?

— Про таке я навіть і не смів би вас просити, — схвильовано відповів я.

— Я запрошую, ходімо! Звідти ви побачите все, що тільки можна побачити під час підводного і разом з тим підземного плавання.

Капітан Немо повів мене до середнього трапу. Піднявшись на декілька сходинок, він відчинив бокові двері, і ми опинилися у верхньому коридорі, в кінці якого розміщувалася рубка, на носі судна.

Рубка на «Наутилусі» — це приміщення квадратної форми, кожна сторона якого становить шість футів. Вона нагадувала рубки на тих пароплавах, що курсують по Міссісіпі і Гудзону Посередині її розміщувався штурвал, з'єднаний з кермом управління штуртросами, що проходять аж до самої корми судна. Чотири ілюмінатори давали можливість стерновому у всіх напрямках спостерігати за тим, що діялося навколо судна.

У рубці було темно; але скоро мої очі звикли до темряви, і я розрізнив фігуру штурмана, що тримав обидві руки на штурвалі. Море яскраво освітлювалося прожектором, встановленим у протилежному кінці палуби.

— А тепер пошукаємо вхід у тунель, — промовив капітан Немо.

Електричні проводи з'єднували рубку з машинним відділенням, і капітан міг одночасно встановлювати швидкість судна і спрямовувати його у потрібному напрямку. Він натиснув металеву кнопку, і тієї ж миті гвинт зменшив кількість обертів.

Я мовчки дивився на похилу гранітну стіну — нерушиме підніжжя піщаного берегового масиву. Упродовж години ми пливли повз цю стіну, лише за декілька метрів від неї. Капітан Немо не зводив очей з компаса, що висів на двох концентричних кругах. За знаком капітана стерновий повертав штурвал, щохвилини змінюючи напрямок руху судна.

Я примостився біля ілюмінатора бакборту і милувався чудовим зодчеством коралів, зоофітів, водоростей і ракоподібних, що простягали свої величезні лапи майже з усіх скельних ущелин.

О чверть на одинадцяту капітан Немо сам став до стерна. Перед нами глибочіла широка, темна і глибока галерея. «Наутилус» сміливо увійшов під її похмуре склепіння. Ззовні почувся незвичний шум. То вирували води Червоного моря, які по схилу тунелю квапилися влитися у Середземне море. «Наутилус», підхоплений течією, шпарив, немов запущена стріла, його хід неможливо було стримати, навіть застосувавши зворотне обертання гвинта.

Вогненні блиски, борозни й зиґзаґи — світлові ефекти нашого прожектора — розмальовували стіни вузького тунелю, крізь який ми мчали з неймовірною швидкістю. Моє серце виривалося з грудей від захоплення, я мимоволі притиснув руки до грудей.

О десятій годині тридцять п'ять хвилин капітан Немо передав штурвал стерновому і, звертаючись до мене, повідомив:

— Середземне море!

«Наутилус», підхоплений нестримною течією, пройшов під Суецьким перешийком швидше ніж за двадцять хвилин!

Розділ шостий

Грецький архіпелаг

Наступного дня, 12 лютого, «Наутилус» піднявся на поверхню води ще вдосвіта. Я прожогом кинувся на палубу. За три милі від нас, у південній частині небокраю, ледь вимальовувався силует древнього Пелузіума. Підземний потік переніс нас з одного моря в інше! Спуск пологим руслом потоку несильний, та хіба можна було б повернутися назад тим же шляхом, з таким крутим підйомом і проти течії? Мені це видавалося неможливим.

Близько сьомої години ранку Нед Ленд і Консель також вийшли на палубу. Нерозлучні друзі спокійно проспали всю ніч і не цікавилися подвигами «Наутилуса».

— Ну, пане натуралісте, — звернувся до мене канадець жартівливим тоном, — і де ж воно, обіцяне Середземне море?

— Ми пливемо по ньому, друже Неде.

— Невже? — здивувався Консель. — Отже, цієї ночі…

— Отже цієї ночі «Наутилус» за двадцять хвилин пройшов під непрохідним перешийком.

— Я у це не вірю, — вставив канадець.

— Ну і даремно, пане Ленд! — різко заперечив я. — Он той низовинний берег, що видніється на півдні, то єгипетський берег!

— Це вигадки, пане! — не вірив мені впертий канадець.

— Якщо пан професор щось говорить, то немає підстав цьому не вірити — втрутився Консель.

— Послухайте, Неде, — сказав я, — капітан був таким люб'язним, що показав мені свій тунель. Я був разом із ним у рубці судна. Він сам вів «Наутилус» через цей вузький прохід.

— Ти чув, Неде?! — із захватом запитав Консель.

— У вас чудовий зір, Неде, — додав я, — тож ви неодмінно побачите мол гавані Порт-Саіда, що виступає аж ген у морі.

Канадець почав пильно вглядатися у далечінь.

— Таки-так, — нарешті промовив він, — ви праві, пане професоре, і ваш капітан мастак. Ми справді у Середземному морі! Тоді нам треба побалакати про своє, так, щоб нас ніхто не зміг підслухати.

Я чудово розумів, що мав на увазі Нед Ленд. Мені зовсім не хотілося обговорювати тему втечі з «Наутилуса», та все ж ігнорувати пропозицію обговорити це було нерозумно.

Ми втрьох сіли поблизу прожектора, де нас не так сильно обливали хвилі.

— Я слухаю вас, Неде, про що ви хочете поговорити?

— А ось про що. Нарешті ми в Європі. І перш ніж фантазія капітана Немо підкаже йому, що нам треба зануритися