Андрій Касьянюк - Химерники. Влада народу, Андрій Касьянюк

Тут жінка незадоволено підняла руки, та її тон здобув тих же незадоволених відтинків. І все це вона спрямовувала на людей навпроти неї – по виду, когось із полкової чи сотенної старшини.

«Вона така зайнята. Вона ж полковниця, – дрібний чоловік із сумом хмикнув, та похитав головою. – Не вартує».

Стук серця сповільнився, і чоловік розслабив тіло, котре, несподівано для нього, виявилося напруженим.

А ще чоловік дещо зрозумів, тому опустив погляд до своєї правої руки, що розтискала кулак – так і є, талон пожмаканий. Навіть не видно, що це якийсь документ. Просто кулька зім’ятого білого папірця. Прямо як сніг під його ногами.

На котрий чоловік і перевів погляд.

Туди ж зім’ятий папірець і полетів, випущений перевернутою долонею.

Втім, він не долетів – раптовий порив вітру підхопив його, та поніс кудись убік, навіть трохи вгору.

Рефат безвиразно, без думок, прослідкував поглядом за ним, та несподівано зустрінувся своїм поглядом з поглядом Василини.

Вона із нерозумінням, котре нашарувалося на нещодавнє незадоволення, дивилася на нього.

А потім її вираз обличчя перемінився на теплий.

Такий же теплий, як і усмішка, котра з’явилася у неї на губах, і квітнула далі щосекунди.

То була та сама яскрава усмішка, про яку раніше він тільки чув.