Olenka Ing - Мережа таємниць, Olenka Ing

Ігор відчував, як весь світ навколо нього поступово стискається. Серце билося в грудях, і в його очах була лише одна мета — досягнути кінця цієї війни. Його тіло налипло від поту, але рішучість у ньому була сильнішою за будь-яку фізичну втому. Все, що вони пережили, все, до чого вони йшли, тепер здавалося однією великою сутичкою, що була на межі свого фіналу.

Ярослав, стоячи на іншому боці кімнати, уважно спостерігав за їхнім рухом. Його погляд був холодним, але глибоко в очах світилося щось, що нагадувало страх.

— “Ви все ще не зрозуміли, Ігорю. Це не ваша гра. Я розпочав це давно, і ви всього лише шматочки в моїй стратегії.”

Ігор був спокійний. Він чітко розумів, що Ярослав спробує використати кожну їхню слабкість, аби зламати їх, щоб знову контролювати ситуацію. Та цього разу вони не відступали. Вони вже зазнали занадто багато і не мали права на поразку.

— “Ти помиляєшся, Ярославе,” — Ігор сказав, піднімаючи голову. — “Це вже не твоя гра. Ми не твої фігури. Ти — одинак, а ми… ми йдемо разом.”

Олена стояла поруч, дивлячись на нього з тим самим поглядом, що і раніше. Очі її сяяли рішучістю, хоча її серце було сповнене гніву. Вона не хотіла, щоб цей бій закінчився таким чином. Вона не могла дозволити, щоб їхня боротьба перетворилася на чергову поразку.

Ліна, тримаючи руку на рані, але не здатна відмовитися від боротьби, підійшла до Ігоря.

— “Не слухай його, Ігорю. Він тобі не рівня. Він грав з нами, як з маріонетками. Але ми вже не на твоїй стороні, Ярославе. Ми не боїмося твоїх планів.”

Максим, тримаючи в руках важке обладнання для атаки, також підійшов до групи, готовий до кожного кроку. Вони стали однією командою, і це було їхньою силою.

Ярослав стиснув зуби, спостерігаючи, як їхні ряди знову зібралися. Але він був переконаний, що зараз їхні шанси ще більше звузяться.

— “Не вірите своїм очам? Тепер вас чекає справжній кінець.” — Ярослав вигукнув, і його слова прозвучали як грім серед бурі. — “Я маю нових союзників, ви ще не знаєте про них.”

Він підняв руку, і з-за його спини з’явилися двоє нових учасників — сильні, добре озброєні, із чітким виглядом професіоналів. Вони мали одяг, який відразу викликав сумніви — це були люди з темного боку того світу, який Ярослав створив. Вони були готові до бою.

Ігор і його команда не мали часу на роздуми. Олена підійшла до Ігоря і тихо сказала:

— “Ми повинні діяти, Ігорю. Це наша остання можливість.”

Ігор кивнув і одразу зробив перший крок вперед. Вони не могли дозволити собі витрачати часу. Дії повинні були бути миттєвими. Бій був неминучий, і кожен з них був готовий до нього.

Ярослав, не втрачаючи часу, зробив знак своїм союзникам. Вони одразу почали рухатись на групу Ігоря. Це був останній крок у їхній боротьбі за майбутнє.

Бій розгорівся. Ігор стрімко ухилився від першого пострілу, що пролунав з боку Ярослава, і метнувся вперед, використовуючи кожну можливість, щоб підняти свою команду на новий рівень бою. Олена, Максим і Ліна відразу приєдналися до нього, кожен з них діяв без жодного сумніву.

Ярослав із союзниками старанно прикривали свої атаки, розуміючи, що кожен хід може бути фатальним для однієї з сторін. Вибухи і постріли відбивалися від стін, але Ігор не давав собі зупинити. Це була їхня остання битва.

І раптом стало тихо. Протягом секунд все завмерло, і лише дзижчання гармат і важке дихання можна було почути в тиші.

Ігор подивився на Ярослава.

— “Ти програв, Ярославе. Це твій кінець.”

Ярослав стояв, як зачарований. Він не міг повірити. Його власні люди зупинилися. Це було їхнім останнім рухом — переходом на бік Ігоря.

— “Як це сталося?” — Ярослав стояв, мовчки спостерігаючи за повним колапсом його планів. Він почувався зрадженим. Його союзники — ті, кого він вважав непереможними, покинули його в критичний момент.

Ігор підняв голову, і його очі засяяли.

— “Так, Ярославе, це був твій план. Ти думав, що все під контролем. Але ми вирвалися. І ми не дамо тобі зламати нас.”

Ярослав впав на коліна. У його очах більше не було того зухвалого блиску. Він зрозумів: він програв. І це була його поразка не тільки в бою, але й у його погляді на життя. Він поставився до людей як до маріонеток, не бачачи їхніх справжніх сил.

Фінал:

Над міським горизонтом врешті засяяло сонце. Ігор і його команда стояли разом, дивлячись на мир, що знову починав відновлюватися після бурі. Вони відчували, що цього разу вони не втратили. Вони не просто вижили, вони здобули перемогу. І тепер перед ними відкривалося нове життя.

Ігор дивився на Олену, і в її очах він бачив не просто жінку, з якою він пережив усе, а людину, яка стала його силою, його надією.

— “Ми це зробили.” — сказав він, і його голос був спокійним, але повним гордості.

І в цей момент всі усвідомили, що це була їхня справжня перемога — не тільки фізична, а й духовна. Вони пройшли через пекло, але змогли вирватися з нього.

Ігор підняв руку до неба, немов подякувавши долі за цей новий шанс. Вони були живими. І вони могли почати знову.

Кінець.

Кінець