Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Хмикнувши, Барс повільно заклала руки за спину. Так, нахабство її завжди захоплювало. Навіть із її самовпевненістю досягти таких висот їй не вдавалося ніколи.

– О, майстер Леворіо! Зрозуміло, той статут академії, який ми маємо зараз, відрізняється від початкового, але кілька пунктів залишилися незмінними. За образу честі та гідності свого факультету маг має повне право викликати опонента на дуель. Так що…

Посміхнувшись, Барс розвела руки убік. А ось Леворіо тільки роздратовано смикнув плечем і велично підвівся з місця.

– А чи не забагато ти собі дозволяєш? Ти всього якась некромантка!

Від злості менталіст ледве стримав нервове тремтіння. О, як сильно він хотів досадити цьому стерву. Але в цьому прагненні він не врахував одного.

– Майстер Гостас, а ви нічого не забули?

Дажена, яка несподівано для всіх подала голос, раптом теж піднялася з місця. Трохи нахиливши голову, вона зміряла збентеженого колегу важким поглядом спідлоба.

– Леді Дажена, ви ж розумієте, що я нічого… – миттю пішов на відступ вампір.

Якось Леворіо згадав, що декан директорії некромантії не просто відповідальна і серйозна жінка, а й дуже вмілий маг. При дворі, серед інтриганів та отруйників він відчував себе, як риба у воді, інша справа тут. Гостас не був дурнем. Він чудово розумів, що йому не вистояти проти досвідченого мага-практика. А в тому, що Дажена не жартувала, сумніватися не доводилося. Це не Барс, яка загрожує з усмішкою, але готова звести все до гострого жарту. Декан некромантів жартувати не звикла.

Ось і зараз суворе обличчя з небезпечно нахмуреними бровами виглядало більш ніж рішуче. Впевнено спершись руками на стільницю, Дажена навіть трохи подалася вперед до менталіста. Здавалося ще трохи й вона вирішить повторити подвиг Журави та хапнути того за аристократичний ніс.

Мабуть, враження було настільки яскравим, що Леворіо несвідомо відступив на крок, нервово поправивши шовкову шийну хустку.

– Це невелике непорозуміння і не думаю, що варто загострювати на ньому увагу… Я поговорю зі своїми студентами про їхню поведінку.

Стрепенувшись, вампір примирливо посміхнувся. Так відкрито і щиро, ніби його щойно не збиралася вдумливо розмазати поєдинковим майданчиком прекрасна половина людства.

– Але… – стрепенувся був хлопчина з підбитим оком, але на нього разом шикнули і його укушений товариш, і сам декан.

– Поговоріть, – вдавши, що нічого не помітила, холодно кинула Дажена.

Втім, напруженої пози не змінила рівно доти, доки за менталістами не зачинилися двері.

Піднявши брову, Анна почекала кілька хвилин, перш ніж розреготатися. О, такого соковитого ляпаса менталісти не отримували давно. При чому ляпаса заслуженого не лише цим конкретним випадком, а й багатьма роками знущань, про що говорила легка тінь задоволеної усмішки Дажени.

– Ох, ну й дятли! Ну втнули, – крізь сміх насилу вимовила Барс, змахнувши з вій сльози. – Дажено, можна йти? Чи нас ще до ректора потягнуть, щоб розібрати цей кричущий факт насильства над трепетною душевною формацією нещасних хлопчиків?

Трохи перевівши подих, жінка озирнулася на декана. Проте та тільки махнула рукою і знову втомлено опустилася в крісло. Вона мала досить напружений день і продовжувати цей театр абсурду не жадала.

– Навіть якщо Гостас захоче – не вийде. Коріус кудись зник. Ідіть.

Кивнувши, Барс зробила знак парочці прибрати з кабінету. Двічі повторювати не довелося. Оберон миттю кинувся до дверей, а ось Жураву, яка лосі хлюпала носом, Анні довелося акуратно взяти під руку і вивести. І тільки за дверима Барс знову пирхнула від сміху і подала дівчині хустку.

– Не плач... Ви правильно все зробили.

Подивившись на фея, який далеко не пішов, жінка посміхнулася. Чекають на покарання? Частково правильно.

– Послухайте, пташенята, ви вчинили правильно. Честь треба обстоювати. Але ж ви некроманти, а не трактирні ділки… Так що наступного разу без фінгалів під оком і укушених носів. Це не естетично та не гігієнічно.

Шморгнувши носом, витираючи сльози, Журава підібгала на мить губи.

– А як тоді?

Голос дівчини все ще тремтів, але в ньому прослизнули й нотки цікавості. А ось Оберон хитро посміхнувся.

– То значить можна?

– Щось капосне? – іронічно посміхнулася Барс. – Не офіційно, але я даю на це добро. Якщо вже ми гидкі некроманти, то будемо капостити красиво. А тепер проведи Жураву до кімнати. І так, не зневажте, але година відпрацювань у підсобці. Журава зранку проводить. Якщо раптом це дійде до ректора, з чистою совістю зможете сказати, що ви були покарані з усією суворістю та поцікавитися, а як обійшлися з ініціаторами чвари.

Скривившись, Оберон тільки закотив очі, але заперечувати не став. На початку історії він і не сподівався, що вдасться відбутися так просто. А тут ще й це дівчисько активно закивало. Ну не міг же він відмовити, дівка наче врятувала його. І не в його правилах було залишатися у боргу. Навіть людині.

Фей ненавидів людей. Як ненавидів крижаних драконів Аттар і Бастіан зневажав не дуже кмітливого Еріка. Група давно могла б розвалитися, але Барс і не думала зневірятися. Вона бачила не тільки те, що поділяло їх зараз, але й те, що потроху, ще тонкими нитками, але зв'язувало їх, що ледь зароджувалися.

– Хороший курс, – провівши поглядом студентів, що віддалялися, жінка зітхнула і все ж розвернулася до зворотного боку коридору.

Добре на сьогодні закінчувалося. Тепер на неї чекала зустріч із найдорожчою і найбільш далекою у світі людиною.