Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

– Ні, Оберон і Журава.

– Ви блекоти обжерлися?

Від несподіванки Барс не спромоглася навіть сміху стримати. Це було так безглуздо, що в першу мить вона навіть запідозрила Дажену у жартування. Кого могла атакувати ромашка Журава чи Оберон? Довести когось до нервового тику – так, але напасти, та ще разом із феєм…

Але це не було жартом. Дажена тільки знову посерйознішала, а ось Леворіо скривився зі зневагою шляхетної дами, що вступила миском витонченої туфельки у сліди чийогось непотребства.

– Та-а-ак, ото вже й дисципліна у вас…

– Це нісенітниця, – не поспішала каятися Анна. – Я не каратиму своїх студентів, поки в усьому не розберуся. Викличте обидві сторони й тільки після цього я… Я подумаю, чи варто їх карати…

– Просто неймовірно! – пирхнув Леворіо, але його ніхто не слухав.

Дажена непомітно видихнула і кивнула. Їй теж вся ця ситуація не надто подобалася і шанс хоч трохи відвоювати позиції серйозно надихнув. Супроти Леворіо, улюбленця короля, її слово не коштувало нічого, а ось слово члена гільдії вартових мало куди більшу вагу.

Довго чекати на забіяк не довелося. Незабаром до кабінету увійшла вся четвірка учасників великого протистояння факультетів. Оберон, що увійшов першим, одразу ж засяяв усмішкою. Настільки широкою та яскравою, ніби вирішив зробити касу постачальнику вакцин від сказу. На противагу йому, Журава була максимально пригнічена і постаралася виглядати якомога непомітніше.

Піднявши брову, Барс підперла голову рукою, готуючись до вивчення проблеми, але вже наступної секунди стрепенулась. Вигляд менталістів, що увійшли, змусив її без жодної поваги свиснути.

У першого, котрий розворотом плечей, поступався хіба що Горимиру, під оком розквітав промовистий фінгал, а другий…

– Упирова матір... Ви цьому хоч зілля від сказу вкотили? – реготнула вона, помітивши на носі другого слід укус, котрий складався у виразний віночок.

Передбачливо кашлянувши, Дажена осудливо глянула на Анну, котра так не до діла розвеселилася, але ту вже було не вгамувати. Скинувши голову, вона різко підвелася з місця.

– Ну, постраждалі, розкажіть, як ці злісні породження факультету некромантії на вас напали? – вкрадливо поцікавилася вона.

Заклавши руки за спиною, вона поволі обійшла менталістів колом.

– Та ці шалені просто налетіли на нас!.. – пробасив той, що був ширший у плечах.

При цьому хлопець ледве зміг змусити себе відвести здивованого погляду від викладачки. Поєднання смарагдової шевелюри і яскравої зеленої мушки вразили хлопця в саму душу. Ще й надто, змусили повірити в те, що некроманти й справді вкрай небезпечні й шалені істоти.

Спохмурнівши, товариш передбачливо наступив на його ногу, але було вже пізно. Сам він явно був з аристократії та звик брехати, як дихати, а ось його товариш явно був зліплений з тіста простіше. Ось і здавав їх з головою і без жодного розуміння, що він творить.

– Налетіли… – усміхнувшись з виразом голодної акули, простягла Барс та зупинилась перед простаком.

При цьому навіть їй, жінці не найнижчого зросту, довелося трохи відхилити голову назад.

– Ми лише трохи посперечалися на навколонаукову тему, не більше. Не ми першими розпочали бійку! – Спробувавши відсунути товариша в бік, вклинився укушений.

Невинно посміхнувшись, він щиро глянув на Барс. Так щиро, що вгадати в ньому справжнього пройдисвіта некромантці не важко.

– О, і значить, не зійшовшись у думках, Оберон, відлучившись за табуреткою, намалював твоєму товаришеві ліхтар, а потім по-звірячому погриз тебе?

Скривившись, укушений опустив погляд, щоб підібрати слова для подальшого виступу. Він чітко розумів, що з нього знущаються, але часу на побудову лінії оборони він не мав. Особливо з огляду на те, що тили безсовісно здавали. Відверто пригальмовуючи, вони активно закивали головою.

– Вони брешуть! – не витримавши, ображено пискнула Журава.

На відміну від однокурсника, вона трималася не так стійко, та й іронії викладачки не зрозуміла. Від обурення у неї почервоніли не тільки щоки, а й кінчики вух. Напружено стиснувши долоні, вона роздратовано глянула на пару «постраждалих».

– Ну, а що тоді трапилося? Вас, шляхетних некромантів, спровокували мої безсовісні студенти? – вкрадливо поцікавився Леворіо і подався вперед.

– Саме! – Запально вигукнула Журава.

Щира прихильниця справедливості вона просто не могла мовчати, коли хтось так відверто і безсовісно брехав, знущався з правди. Завжди тиха і спокійна, вона раптом знайшла друге дихання, причому дихання вогняне. Ось і зараз, Журава піднялася і тицьнула пальцем у бік менталістів.

– Ці двоє почали з мене знущатися! Я просто прийшла до бібліотеки. Чекала там Еріка та Морату, а цей величезний який, почав пхатися, трупоїдом називав… А цей, другий, він посміхався, а потім… А потім…

Слова дівчини потонули у переривчастому схлипуванні. Запал закінчився і дівчина просто розплакалася, затуливши обличчя руками. Скривившись, Оберон тільки невдоволено пирхнув і трохи різко смикнув дівчину до себе, заштовхнувши її собі за спину.

– А потім вийшов я і вирішив, що загалом на трупоїда я теж можу образитися, як некромант. А образа у мене важка та прицільна: раз і в око. А тут другий товариш візьми та, мабуть, теж на мене образься. Погано так образься, із задів спробував зайти. Ну а тут ця божевільна дівка візьми та й на нього накинься. За ніс оно куснула. Шалена дівка одним словом.

Зацікавлено піднявши брову, Анна поглянула на постраждалих. Вона звичайно розуміла, що менталісти вже високо піднялися, але ця безглузда втрата інстинкту самозбереження порядком розлютила некромантку.

– Майстер Леворіо, а що ви на це скажете?

Обернувшись до декана факультету менталістики, Барс чарівно посміхнулася.

– Невелика сварка – це не привід переходити до фізичної розправи, – спокійно і чітко кинув він.

Його розповідь некромантів зовсім не вразила. Власне, вправного придворного шахрая вже мало що могло вразити.