Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Розділ 14. Уроки доброчесності

Особлива любов до підвіконь видавала котячу сутність Барс. Власне, це й не було дивним, на якусь частину вона була перевертнем. А ось до ніжної прихильності до підвіконь Кірана виникали питання. Котиськом він не був, за що безапеляційно був зарахований дорогою сестричкою до кактусів. Невибагливих, але жахливо гидких, на її думку, рослин. Цей опис більш ніж відповідав і Кірану.

Тож колись у відповідь на це зауваження сперечатися не став. Тільки доброзичливо посміхнувся, залишаючи хід у відповідь за собою.

– Чому саме молодик? – поцікавився чоловік, зручніше влаштовуючись на підвіконні.

Добре, що в покоях викладачів вони дозволяли облаштуватися з максимальним комфортом. Однак, для одного нахабного мага й одного квітучого кактуса все ж таки були надто вузькими. Саме тому, притягнуту з собою рослину, Кіран облаштував у себе на колінах.

– Тому що ритуали на повню – заїжджений хід, пробуємо нові сюжетні повороти, – відсторонено озвалася Барс.

Зосереджена на перевірці студентських контрольних, на брата вона майже не звертала уваги.

– Ну не скажи, повний місяць для темних ритуалів із верескливою незайманою дівчиною та таким же верескливим котом – це класика.

Терпливо зітхнувши, Барс полоскотала кінчиком пера ніс і все-таки глянула на брата.

– О так! Тільки ти забув, що верескливому коту темний маг піддасть копняка, незаймана дівчина чекатиме його десь у темній спаленці, а темний ритуал цілком собі непогано проводиться і без цієї атрибутики. І взагалі, відчепись! Не всі ритуали проводяться на повню, не ганьби мої... Зеленини.

Скосивши погляд на косу, що лежить на плечі, Барс сумно скривилася. Сьогодні вона була смарагдово-зеленою з екстравагантною мушкою такого ж кольору на правій вилиці.

– А що, мені подобається, – пирхнув Кіран й пустотливо посміхнувся. – Ти будеш дуже гармонійно виглядати поруч із твоїм новим вихованцем.

Любовно похитавши в руках горщик із кактусом, життєрадісно повідомив він. У відповідь, втім, химера отримав лише кислий погляд, яким Барс побажала братові негайного і швидкого перетворення на добриво для того ж кактуса.

Зрозумівши, що достукатися до рідного братика не вдасться, Барс тільки закотила очі й поклала перо поверх стосів робіт. Бурчати бажання не було, день загалом пройшов не так уже й погано. Дорогий перший курс порадував. Нехай «відмінно» отримала лише Северайн і несподівано ромашка Журава, загалом результати вселяли надію. Дітлахи старалися, а значить нервові клітини були витрачені не дарма.

– Кіре, дай мені спокій. Іди собі дружину краще знайди.

Ляснувши себе по стегнах, Анна піднялася з місця, щоб спробувати виштовхати брата геть. Можна навіть у вікно. Останнє, на жаль, не надихнуло вже Кірана. Фиркнувши, він розвернувся, щоб встати з підвіконня і розлучитися нарешті з кактусом.

– Щоб мучитися так само як Най з тобою? А потім ще й сушити голову над тим, як облаштувати розлучення з цією бридкою бабою?

Заплющивши очі, Барс тільки безапеляційно тицьнула пальцем у бік дверей.

– Вихід там.

– Гадюка, – беззлобно кинув Кіран, підхопивши зі спинки стільця плащ. – І так, сестричко…

Зупинившись уже біля дверей, він обернувся. Звичний глузливий вираз обличчя у момент схлинув і став ще помітнішим небезпечний гострий блиск темних очей.

– Перш ніж переходити до цього ритуалу… Ви спробуйте поговорити. Може вдасться налагодити стосунки...

Щока Барс нервово сіпнулася. Найменше на світі вона хотіла б слухати душевні настанови дорогого братика. Невдоволено підібгавши губи, вона підійшла до брата з твердим наміром виштовхати його в шию.

– Іди звідси! – Цикнула вона, різко штовхнувши двері.

Навіть занадто різко. Не встигнувши відкритися навіть наполовину, вона з глухим звуком удару загальмувала об когось.

Здивовано піднявши брову, Кіран зацікавлено визирнув у коридор. Там, потираючи забите чоло, на підлозі виявився молодий хлопець.

– Тобі чого, ліхтарику? – зворушено поцікавився Кіран, але його одразу відштовхнули убік.

– Ніколас?

Здивувалася Барс, помітивши третьокурсника, у якого тільки нещодавно закінчила читати лекцію.

Умить забувши про шишку, що назрівала, хлопець підняв голову.

– Майстер, вас викликає декан.

– Дажена? – здивувалася Барс.

Нещодавно вона попередила ту, що може відлучитися на день-другий і у Дажени не було жодних до неї питань або претензій.

– Напартачити встигла? – Жваво зацікавився Кіран, отримавши ще один тичок під ребра.

– Дякую, Ніколасе, йду.

Рішуче підштовхнувши брата до виходу, Барс зачинив двері. Що б не треба було Дажені, не варто було змушувати її зволікати. Викликала вона не так вже часто й чекати не любила, тому вже незабаром Анна заглянула в кабінет деканші.

– За мною скучили? – Усміхнулася вона, але жарт не оцінили.

Дажена облаштувалася за секретером. Звично зібрана і незвично напружена. І причина напруги знаходилася тут же в особі Леворіо Гостаса, декана факультету менталістики та старого знайомого Барс.

Вампір облаштувався навпроти Дажени в кріслі та зустрів некромантку відверто пихатим поглядом. Поранене самолюбство гоїлося довго і погано. А часто й взагалі починало загнивати, а не зцілюватися.

– Студенти вашої кураторської групи напали на студентів мого факультету. Я вимагаю відповідного покарання, – холодно кинув Леворіо.

При цьому погляд вампіра більш ніж чітко говорив, що покарання він вимагає безпосередньо для Барс і бажано негайного.

На мить заплющивши очі, Анна терпляче зітхнула. Атар і Бастіан не могли підкласти свиню в більш невідповідний час. У тому, що відзначилася саме ця парочка, Барс не сумнівалася, тому відразу ж приготувалася зобразити грішницю, готову до покаяння.

– Принци відзначилися? – тільки й поцікавилася вона, проходячи вперед, щоб улаштуватись у другому кріслі.

Це було неприємно, але чогось подібного чекати варто було. Принаймні Барс була в цьому впевнена доти, доки стримана Дажена раптом не скривилася. Ледве, але все ж таки помітно для Анни.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍