Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

Якби упав у полум'я, згорів би до сірого Жюль, тулуб, волосся, очі, гондола! як у печі, акуратно! наслідки були б разючі!.. та то такий, що не впаде! бридкий мерзотник! крутиться, кружляє! Нехай з неба сиплються цілі тонни магнію і фосфору, а до нього самі жаринки долітають… він їх обтрушує! і гоп! до іншого кінця підмостка! Бекон завтра, я спокійний! матиму, либонь, десятків зо два розтинів… а може, й п'ятдесят… Сена звивається й кипить… бачу, як баржі набухають, підносяться!.. валкою летять разом з будинками з берега… і шлюзи… і два заводи… я не вигадую… ходіть і подивіться, що там іще лишилося, крім вирв завбільшки з кратер і місива з будинків! від Женневільє до Екуена!..

То все видовище, але як мені бути, поміркуйте! мій клопіт: як завтра дістатись до Бекона, якщо автобуси не ходять? може, уже й шляхів немає! їм же плювати, отим нагорі, з королівських повітряних сил! усе розмазали! вулкани чи не вулкани! А ще маю поспати! хоч трохи покуняти… як розтинати, коли сил нема?.. розтини — то річ страшенно копітка… натруджуся завтра! а ще і хворі, й обгорілі! у стані шоку теж… якщо буду перемелений, без сну, з шумами у вухах, що інших не почую й бачитиму подвійно чи потрійно… от з мене посміються! подумають, з похмілля!.. навіть тепер, може, Жюль мені примарився… то був не він? і крила вітряка не оберталися?.. такого не було? ох, зараз усе виблюю в коридорі, перш ніж спускатися… бо справді на межі сил!.. шпетно завтра виглядатиму в диспансері! брррум! і брррум! спалахи блимають зиґзаґами!.. ППО відгавкується!.. Жюль хибається у своєму візку! Мені аби виблювати все до решти! памороки виблювати!.. кажу Лілі… кажу їй: «Знаєш, просто падаю!»… Аби дали поспати трохи… наприклад, годинку… чи дві… щоб відновити рівновагу… але на мене напосілись особисто скажені ревучі літуни! навіть якщо дістанусь до Бекона, то слухати не зможу! дзвін у вухах перекриє всі звуки ззовні! бомби! шрапнелі! бомби отам унизу! то як до подиху дослухатися! до тонкого шерехтіння ендокард! у мене там тонкі ендокардитні… дуже тонкі… діди, баби… якщо вони всіх хворих не повбивали… мені видно палаючий Бекон… видно через вікно на захід… і Безон теж… упізнаю завод «Лоррен і Каучук»… два найбільші кратери, звідки бризки аж до Сен-Дені! це не ілюзія!.. літаки мчать над нами, аж тремтить будинок, пориви, шквали від пропелерів, що нас з Лілі закочує під шафу, а потім викочує з такою ж силою! і кидає посеред кімнати, як пакунки! м'ясні пакунки! достоту! не примарилося! ґулі, забиття, подряпини! хоч вий від болю!.. ми стоїки, але страждаємо! уже три години нас трусить, хилить, випростує і бррранг! не менш, як три години! циклон і залпи батарей… у повітрі! знизу!.. здалеку!.. з-поза хмар… і які струси з глибин!.. Вигулькує ще одна ескадра! кінця немає! з-понад «Дюфаєля» у напрямку на захід! о, тепер я справді повторююся… чую постріли зеніток… зачепили Північний вокзал!.. і потім описали коло… через західне вікно знову бачу їх у хмарах… небо проштрикується променями! це ППО на них полює! цькує! ого, вони втрачають висоту!.. мені відома справжня ціль рейду!.. вони кому тільки не казали, що поруйнують Батіньоль!.. у друзки! ви теж чули?.. тепер розвертаються з заходу на схід… і знову надлітають… метод усіх птахів… вони таки зруйнують Батіньоль!.. ми зовсім не птахи… лишатися більше неможливо… тут гірше, ніж на вітряку, гірше, ніж Жюлів підмосток… буря ще лихіша! хитавиця!.. сходи, решітки, все тремтить! дрижить! не витримує! нас трусить більше, ніж вітряк, здається… зауважте ситуацію!.. через нас перелізло не менш як четверо родин…

— Треба йти за ними! кажу я… Лілі! Ми під ударом!

Не лише фасад, не лише дах, усе завалиться! увесь базар! один лиш постріл з перельотом… з недольотом!.. літак завалюється на крило й мало не падає на сад Лепіка… знову чиркає об дах… спалахне весь куток! три, чотири будинки! весь куток! і весь квартал! На місці Гірки лишиться велика вирва! У ній церква! і дзвіниця! і танці біля вітряка[162]! і авеню! від Сен-П'єра до Франкера! і кісток не знайдуть! досить прислухатися… усі британські королівські літаки мчать на Батіньоль!.. а що туди скидають! а раптом уже земну кору пробили! перепрошую! усі кар'єри й крипти!.. ми саме над ними! де вона тонка й хистка!.. бомби на катакомби! ви б бачили, як надимається! розпирає! не тільки авеню Ґавено гойдається! хибається! асфальт! гудрон! і в полум'ї! і хвилями! авеню Франкера разом з бруківкою провалюється у водостоки… і на вулиці Дерера, Берт розтопилися всі хідники! і потекли потоками!.. ви скажете, що я повторююся… я уточнив, як було… це тривало лише хвилину… і тягнеться вже сім годин, відколи мені стало зле… як довго тривав великий Потоп? сім років? сім днів? ніхто не знає достеменно… У всякому разі Ной врятувався! і вся сімейка!.. я це кричу Лілі… «Ной! Ной!»… я зовсім не схибнувся! знаю, що кажу!.. я не здивуюсь, якщо Жюль виживе! нічого спільного з Ноєм! лише пияк… і потім, Потоп — то вода!.. а тепер полум'я! пасма райдугою! і повні урагани шрапнельних голубок! Бібліє, чи ти збрехала, у Бога в душу? думаю собі… у всякому разі завулок Трене теж мав завалитися в глибини! скільки на нього скинули того добра! не менш, як три, чотири бомбові ескадри! уже має бути під метро! нехай піде… хай накопає собі глини, той Жюль!.. серденько Жюль!.. ліпило! сурмач! серцеїд аматорок мистецтва! даремно бариться! не стрибає враз зі свого бельведеру! щоб побачити, який з нього в полум'ї мистець! а Гірка спорожніла… по всьому видно… будинок весь гойдає… був з каменю, а тепер як з тіста!.. з рідини… лава… ще не всі втекли! усі перекидом у шалених шквалах! диво природи, що нас не змело! не звіяло! Утім, я теж хотів би бути в повітрі, у небі вкупі з Жюлем! сказав би йому, що думаю… гондольєру, любчику! Карабосу! винен у всьому, чортяка! тасувальник хмар! я б подивився, який він вразливий! подивився б, як Лілі його прив'язує, умощує в його візочку! зачудовується ним, схиливши голову… я йому притисну прутень кілометровий, десятикілометровий! я! а потім обом! тим часом начуваюсь! усе у друзки! грандіозні вибухи! Рятуйся, хто може! хай