Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усе просто, вся Гірка всередині порожнява! Базиліка, кар'єри, як несвіжий грюєр! тисячу років! дві тисячі років її зміцнюють! ховають! мучеників, крадіїв, злодіїв, збоченців, утікачів! Брррум! дві тисячі років!
А мені аби годинку покуняти!.. чи дві… не сто років! ні тисячу! але ж Лілі? як її не триматиму, вона полетить!.. протяг у коридорі, шквал при кожній бомбі! як не звіє, то дивовижа!.. на вітряку крила крутяться!.. крутяться!.. я казав, не певен… тепер бачу! бачу!.. з вогняними снопами! на кінцях… зеленими! червоними! нам звідси добре видно! хоч ми й долі… кинуло під стінку! під іншу!.. бранг! ох, ребра! руки! на сходи вже не вийдеш через двері… дві шафи їх загородили… грюкаються одна об одну, пхаються, репаються! врррак! грррюк! теж донизу хочуть! якщо підлаштуватись під хитання, можна додрейфувати, досунутися до шаф… але нас там перемеле! бо даруйте! врррак! і грррюк! злющі шафи! їх уже троє біля дверей! крррак! і врррак! це перепона для мого обов'язку!.. мій обов'язок у Беконі! під загрозою… і в Аньєрі теж! я ніколи не зраджував довіри, ніколи не кидав справи!.. ні хворого, ні солдата, ні тварини!.. ціаністий калій про запас, з радістю, але ніколи на вулицю кота обдертого, вошивого й нявкучого, найжахливішу з бридких напастей! краще нехай лежить біля мене і страждає за мої гріхи… якщо про людей, то тільки хворі мене цікавлять… решта, ходячі, то тільки опорок і злість… тримаюся подалі від їхніх підступів… такі каверзи розводять, що несила існувати, проживати на землі, на небі чи в коридорі! а ще як про кохання заходяться розводитися у віршах, прозі, музиці, і безперестану! і гонор! і породжують! запеклі постачальники для пекла! і базікають! і безкінечно обіцяють!.. і всім пишаються! слиною бризкають і хвоста розпускають! Тільки коли зляжуть здихаючі й заслаблі, то трохи втрачають людські ґанджі й стають нещасними тваринами, отоді до них можна підійти… тому люблю Безон… Бекон… а ще Аньєр, і ще Аркей… у мене там серйозні пацієнти… люди делікатні, які сподіваються мого лікування, порад… нічого не кажу про умови… тільки інтереси хворих! Рецепти, рентген і три дипломовані медсестри!.. і відвідування немовлят… тепер усе це в полум'ї! і швидка допомога!.. от що наробили ті ходячі! гарматами! рушницями! бомбами! на додаток до обрубка Жуляки-гондоляки, то найгірший з усіх «ходячих»! на коліщатках, громи метає! у потопах, мов у себе вдома! як у своїй розпусницькій майстерні! ліпило, сцикун на куксах! диригент фосфорних бомб! ото ще надприродний кнур! ні стоячи, ні лежачи… тільки їздить, крутиться! у мене зуб на Жюля, скажете ви… я зло пам'ятаю! і що це негарно! і що він не навмисно? якби його заткнув, коли він мене «фріцом» назвав унизу… у своєму свинарнику… біля канапи… у присутності не менше двох з половиною десятків… я б йому прутня притис… він би тепер не вирував!.. літаків би не прикликав… знаки їм, руками махаючи, не подавав! я вам про Жюля розповідаю, анафему таку, про танцівниць розповідаю, про родини на сходах, розповідаю про Бебера, розповідаю про авеню Ґавено у вогняних потоках, усе разом розповідаю! яка картина! ви стежите за дією? Бо є сюжетна лінія достоту!.. усе туті-фруті? добре!.. але оскільки все безпосередньо, то тут правдивість літописця! ви оціните! по порядку чи не по порядку!.. це мені нагадало, що я призабув, коли оповідав свої різноманітні справи, як я ще був лікарем допомогової медицини між Ґран-Сер і Уй!.. і всього «острова Морю»… і всі «констатації» Аркей-ла-Плен… околиця околиці, коротше кажучи… а ще «Національна служба порятунку»… на вокзалах… якщо лишилися вокзали!.. скільки роботи звалювалося з неба!.. ґрона бомб годинами!.. а я тут, як останній пришелепуватий дурень! від стінки до стінки! от так хвиля!.. мене відхитнуло!.. якраз головою об люстру! на щастя, дуже легку люстру… Венеційську! я й не зчувся, як вона провисла! стеля осіла! а над нами прогалини!.. і стелі немає!
— Ходімо, Лілі! Ходімо!
Нумо, хапаю її… силою тягну до дверей… між шафами! куди там розмірковувати!.. тепер уже кінець!.. сам каркас!.. кліть ліфта хитається! вигинається! і сходи теж!..
— Ходімо, Лілі! Ходімо!
Тягну за собою!.. вона боїться шаф… шафи штовхаються, це небезпечно! польку витинають! пхаються! бррранг! але тепер не до того!
— Хапайся за поручень, Лілі! не відпускай! Я тебе тримаю!..
Сходинка! друга!..
О, ліфт! металева сітка! це небезпека! ліфтова шахта! вся з металевої сітки!.. зважте! мацаю сітку… хапаюся… гаряча!.. А Лілі міцно тримається за поручень… вдовж стіни… сходи… хитаються!.. хиляються… сходи! таке треба побачити, як вони хиляються… яка гнучкість! металева сітка! стіна! сходи!.. а раптом сходинка зламається, ота, раз і все?.. це дуб… ох, уже не встоїш на ногах… Поповзом донизу!.. Плазом! Головою вперед!.. коли вухо близько до сходинок, чути, як вони потріскують!.. Вісім поверхів! та нас засипле, мене з Лілі, доки ми доповземо до першого!.. я не волатиму, що мені страшно!.. ні! ні! відвага! холоднокровність! за виняткових обставин ніколи не боюся повторити, і не для вихваляння, але ніхто не бачив, щоб я обісрався, зблід, похнюпився, ніколи!.. скоріше з гумором… померти мені байдуже… я й не проти… бути переможеним нестерпно… он як блазень Жюль мене принизив, вигнав… що я аж обблювався! з сорому! отут я не примирюся! хай мені трапиться… непереливки буде… кров аж закипає! ніхто мене не стримає! розтрощу макітру! осоружний бридкий покруч!
Але, стривайте, щоб ніякого запаморочення! двері ліфта, онде, відчинені! ліфт! а знизу в глибині все жовте! яскраве!.. треба триматися, вчепитися! хитає чи не хитає!.. якщо на ліфті, то гаплик!.. не поїдемо!
Поручень! поручень!
— Тримайся за поручень, Лілі! Не відпускай!
Тримаю її!.. а вона мене! Бо вона біля поручня!.. поручень вигинається, звивається! кучерявиться поручень!
— Не відпускай руку, Лілі! не відпускай, мила!
Їй вказівки не потрібні! От я розводжуся
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін», після закриття браузера.
