Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

корів, які пасуться лезами!.. сталевими лезами! кинджалами, що таяться в ніжній траві!.. тепер він нас інакше зачакловує! гримкими ревучими літаками, цілими ескадрами і зливами справжніх бомб, які на землі все перевертають, будинки рухають і пам'ятники! і мерію! і все злітає на небо гамузом і навпаки! і монастирі! страшніше від його гуашів! сміливіше! ревучі «літаки-фортеці»! я вже казав: я мирний телепень, мене страшать жахливі веремії! на землі! у повітрі! чи під землею! цей капосний пройдисвіт Жюль, як я хотів, щоб він стрибнув, це все! я б його штовхнув з того помосту! але ж… але ж…

— Лантух сала!

кричу йому… а Лілі наказую: «Ходи сюди! ходи сюди!» як не слухатимеш, то спечемося!

Вона згодна… нас хитає… підкидає… відриває від балкона… стрімким поривом… шафа підкоряється, рухається, суне, величне поріддя! і тягне за собою стола… два стільці! двері загороджено! повністю! у передпокій не пройдеш! ми в пастці! і все тріщить! хилитається, скрипить… скррр! а ще цегла зграями! це розкришується будинок напроти!.. щастя, її звіює вітер!.. пориви ринуть!.. пориви ринуть!.. і каскади!.. а ще жаринки!.. ховаймося під столом, на колінах!.. моє рішення! рикошети! шрапнелі! снаряди їх розсипають у повітрі! стіни смертельні! не перестаю спостерігати і все! голова на місці!.. і вам розповідаю достоту, як було, без ошелешення! а ще той шарлатан нагорі! страшний! ви його знаєте!.. отож з-під низу, звідси!.. з-під столу дивлюся на вітряк… недалеко… можливо, метрів з двісті… і в якому сліпучому повітрі!.. але кажу вам так, як бачу… он крила рухаються!.. обертаються…

— Скажи-но, Лілі! скажи-но! крила крутяться?

Спочатку був не певен… але справді! факт!

— Що крутиться?

— Крила!

Вже років сто стояли нерухомі!.. Сто років з лишком!

Якраз як ми під стіл… сюди, скрючившись… ганебно, гидко… а вони саме закрутилися!..

— Мені не мариться, Лілі? вони крутяться?..

Вона теж чудово бачить! крутяться!.. крутяться і навіть з плюмажем… плюмаж на кожному крилі! аж шелестить! геть не примарилось! чудово бачу! чудово бачу! пір'я розлітається… на всі Небеса… зелені… жовті… сині!.. тріскучим пасмом! я вам казав про феєрверк!.. феєрію феєрверку! ах, люба пані, я цієї миті хотів би стати чаклуном!.. я б пролетів по атмосфері й надавав би копняків, тобто Жуляці!.. вхопив би міцно за барки! витягнув би з візка!

— Покидьок! пияк! бахур!

Плаф! я задав би йому траєкторію! відому! їх багато! повні Небеса!.. повні урагани! бахур! збирач блискавок! я б йому показав чаклування! що, через поручень несила перекинутися? то нехай буря звіє! з гондолою! теж мені диригент! і брррум!

Шафа відсувається від дверей! Порядок! ми теж рухаємося! мов крила вітряка! мов крила! нас усмоктує у передпокій! щастя, що я тримаю Лілі! і дедалі міцніше!.. обома руками!

— Ходімо донизу, Лілі!.. донизу!..

Богу дякувати, Лілі дуже брава!.. природжений героїзм!.. пройнята, сказати б, відвагою… я бачив у 12-му таких солдатів і офіцерів, які перли у вогонь, під кулі, і це їх п'янило… Лілі така ж!.. хоч дім гикає… підстрибує… шрапнелі січуть стіни… стеля репає, паркет рипить, брижиться, стовбурчиться, а вона на сьомому небі, так би мовити… дивиться на все, як на балет!.. не скажу, що я дуже полохливий… це було б ганебно… але я спочатку міркую!.. я шаную свій обов'язок, від смерті не ховався, вів у атаку з шаблею наголо, навіть зголосився на прорив, через укріплення, це вам не абищо!.. галопом! мене контузило! Лоріак так не вчинить! ані Тартрон! ані Ларанг!.. Вони обрали гарний бік буття — окозамильний!.. та я не шкодую… що було, то було! але зважте: голова… та коли про сп'яніння, оте безрозсудне піднесення, то я захоплююся тими, хто на нього здатен… шаную… а сам беру стоїцизмом, холоднокровністю, отак! гоп!.. загроза смерті! скажімо прямо: епатаж!.. тоді як Лілі — саме піднесення! танець! загроза! смерть! життя!.. за це її любив… є заздрі, завидливі до дару інших, гризуть самі себе, караються… я не такий!.. візьміть живопис, музику… я вам уже казав… не маю талану, так і є!.. але я тим не мучуся!.. дивлюся й захоплююся… наприклад оперетою… обдарування не маю… прикро… та нічого! радію тому, що мені дано… не так багато!.. та мені все одно заздрять, Боже!.. який злочин!

Та мушу міцно тримати Лілі… це я просторікую… пустую!.. а потім цілую її… щоб її не затягнуло кудись, не звіяло… і щоб мені корилася!..

— Ходімо шукати Бебера!

Заради Бебера вона наважиться!.. зараз саме час!.. дуже час! (c'est trus le moment) стрілянина й рикошети! аж по каструлях грюкають… нам якраз звідси видно… з передпокою… на кухні вже немає вікна…

— Донизу, Лілі! мерщій! усі йдуть донизу!

Справді, всі родини з горішніх поверхів… і з долішніх теж… спускаються! ніхто вдома не лишається!.. чую кроки на сходах… інстинктивно!.. навіть найвпертіші, найдурніші наважилися… покинути свої гніздечка… пробираються, виповзають… між меблями… сходовий майданчик! сходи!.. сходинка!.. знову сходинка!.. великий шкереберть!.. бабусі, малеча попереду, батьки сімейств позаду щось мекають…

А кляті птахолітаки кружляють і серуть на землю! вогнефосфором! страхітливим послідом! мерзотне поріддя! жахолітаки! бракує слів! вигадую! усе! хай йому біс!.. сиділи тихо по домівках… тепер наплювали на своє любе майно!.. урозтіч, он як! перепуджені! тікають!..

А з-поза хмар нова зграя! зграя за зграєю!.. бомби гамузом! шрапнелі! блискавки!.. геть подуріли нагорі!.. істоти неначе не з нашого світу!..

Нехай тепер родини верещать!.. скочуються зі сходів!.. я б теж заверещав, та маю трохи інші обов'язки… мабуть, вже сотня хворих чекає… обпечені й поранені! але в небі всі здорові… розтудипілоти!.. а до мене повно в черзі стоїть! страждальниці, страждальці, варикозники, кашельні, колічні, невротичні, простровані, аддісонові, виразкові, жовчоміхурні… усіх не перелічиш!.. і ті, в кого нічого, хто хоче просто прийти, почути заспокійливе слово…

А тим нагорі чхати на Бекон! на мій диспансер! крилаті страхіття!.. поскидали, крилами блиснули і бувайте!.. Бачу величезне полум'я отам! невже усе обвуглилось? і що?.. я трохи розуміюся на обгорілих… їх розпізнати то мистецтво, вони всі сірі, скорчені, не більші, як Жюль у своєму візку… а якщо тільки згорілі?.. найделікатніша справа!.. перший… другий… третій ступінь!.. крики… морфій… мазь… зібгані, забарвлені у сіре, я їх упізнáю! упізнáю і на кладовищі! наслідок