Олеся Лис - Обраниця чаклуна, Олеся Лис

Розділ 28

Вранці, відразу після сніданку, рушаємо в дорогу. Чоловіки напружені та зосереджені. По них навіть і не скажеш, що спали лише кілька годин. Я ж, навпаки, почуваюся розбитою та втомленою. Це відчуття для мене незвичне та дратівливе.

Тихо серджуся на свою слабкість і, сидячи на козлах, похмуро допиваю другу чашку тонізуючого відвару. Кадір, звичайно ж, натякає, що я цілком можу подрімати, але я роздратовано огризаюся. Мабуть, нервозність передається і мені. Навіть Тента, хоч і позіхає, але не лягає, а воліє сидіти поряд, з якимось незрозумілим побоюванням озираючись на всі боки.

Втім, нашу обережність можна зрозуміти. Ранок, пустельна дорога та щасливі торговці, що повертаються з ярмарку ― буквально заклик для злочинців. Але у нас Сівард, а нападати на фургон, який охороняє чаклун собі дорожче.

Тоді чому ж так тривожно нудить коло серця?

І коли віз підстрибує на черговій вибоїні, серце зовсім завмирає. Його ніби сковує крижаною рукою, і мороз пробігає хребтом, ніби за комір упала холодна крапля.

А потім прямо на дорогу падає дерево, і шайри злітають дибки.

Вигукує Тента. Я впускаю чашку, залишки відвару виплескуються на поділ, обпалюючи крізь тканину. Тихо шиплю, втягуючи повітря. Кадір натягує віжки, намагаючись заспокоїти коней. І як тут не звеличити флегматичну породу? Мохнаті конячки приходять до тями швидко, але насторожено косять поглядом у бік чагарників. Сівард трохи підіймається в сідлі, щоб краще оглянути околиці. Й раптом чується тихий свист. Він лякає на якомусь глибокому підсвідомому рівні, хоча я поки що навіть не розумію, звідки цей звук.

Поруч здригається Кадір. Повертаюся до нього і з жахом помічаю арбалетний болт, що стирчить з передпліччя. А біля поваленого дерева несподівано падають, як підкошені, двоє дивних людей бандитської зовнішності. Раніше, упевнена, їх там не було.

Крізь зуби лається Сівард, струшуючи з рук рештки магії. Схлипує від жаху Тента, і на неї доводиться крикнути, щоб лягла на підлогу воза. Не треба мати зірку в голові, щоб зрозуміти, на нас напали. Наступні болти зі свистом прорізають повітря та відхиляються убік. Захист на фургоні спрацьовує на відмінно.

Насправді від жаху геть усі думки плутаються. Я не знаю, куди бігти, що робити, чим допомогти. Хочеться, як Тента, заповзти під лежанку й вити від страху. Але я не можу собі цього дозволити. Хай я маг-недоучка, а Джерело далеко, та раптом пара крапель моєї сили стане в пригоді. Головне зараз під ногами ні в кого не плутатись, та не наражатись на небезпеку...

Роззираюсь у метушні й зі здивуванням відмічаю, нападники діють надто виважено та злагоджено, як для простих грабіжників. Вони відразу оточують віз півкільцем. Мені здається їх так багато, що немає ліку. Високі. Просто величезні. І зовсім не схожі на набрід з великої дороги, що промишляє грабунком. Це найманці.

А ще на них, на відміну від тих арбалетників, чомусь зовсім не діє ні чаклунство Сіварда, ні магія Кадіра, який уже цілком отямився та приєднався до бою. З переляку мені здалося, що його рана серйозніша, ніж насправді. Але край щита все ж таки зумів відхилити навіть той болт, що цілив у Кадіра.

― У них маг! ― уривчасто кидає Сівард, всаджуючи меча в спину одного з нападників, що вже приміряється прорізати діру в парусині й пробратися у фургон.

Це дуже погано. Той інший маг захищає найманців таким самим щитом. До них не пробитись.

Кадір з боку від мене безупину метає срібні зірки. Їх у нього десять, по п'ять на наручах. І вже сім полетіло в сторону найманців. Але лише три досягли цілі. Щит, будь він неладний. Далекобійна зброя та магія для нього марні. Лише ближній бій. Але Кадір зовсім не мечник...

Здається, час розтягується, але насправді рахунок йде на секунди. Чисельна перевага не на нашому боці, і це лише справа часу, коли нас здолають. Знаю, що двох нападників зліва вбив Сівард мечем, один загинув від ножа Кадіра. Ще кілька поранених зірками... Але решта теж не чекає. Мені здається, вони лізуть, як таргани, і від страху починає пекти за грудиною.

― Потрібно ліквідувати мага! ― вигукує Сівард. ― Його оберігають, і намагаються триматися ближче, адже біля нього щит найміцніший. Кадіре, ти охороняй дівчат! А я спробую щось із цим зробити

Мені не видно, скільки там, за фургоном найманців, але стає страшно. Сюди вони підбираються один за одним, неохоче залишаючи безпечніше місце, і здається, що там їх нескінченна кількість. Найманці не дурні, вони своєю шкірою дорожать і, щоправда, від щита далеко не розбрідаються.

З тильного боку орудує Сівард на коні, і це значна перевага перед пішими супротивниками. Тим більше що сила у чаклуна, на відміну від мага, не обмежена. Та й захист значно слабший за наш, зроблений, по правді, трохи халтурно. Ми цим безсовісно користуємось й пробиваємо рідкісними ударами.

― Кас, прикрий мене своїм щитом, ― рішуче каже друг, зіскакуючи з козлів.

Ми з Тентою і так захищені фургоном. А він уже ні. Йому, пораненому, важко тримати магічний щит і орудувати широкою вигнутою шаблею й коротким кинджалом.

― Не знаю, чи зможу зробити міцний, ― кусаю губи.

Щити я лише пару разів пробувала робити під наглядом Кадіра. Вдома, у спокійній обстановці вони виходили досить непогані, але тут. Я правда не знаю, чи впораюся.

― Я в тебе вірю, ― запевняє, не залишаючи мені вибору.

Або мій аматорський щит, або ніякого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍