Крістофер Пріст - Престиж

сказала, що після тривалих роздумів дійшла печального висновку, що Борден інсценував власну смерть за допомогою ілюзіоністських прийомів — приміром, проковтнув якесь зілля. І розробив таку складну схему з однією метою — позбутися її.

— Ви розповіли їй, що Борден має брата-близнюка?

— Так. Вона це заперечує. Каже, що жінка, яка п’ять років живе з чоловіком, знає про нього геть усе. Вона категорично відкидає ідею про існування двох Борденів.

Раніше я вже замислювався про стосунки Бордена (чи Борденів) з його (чи їхньою) дружиною та дітьми. Нині постає нове питання. Судячи з усього, коханка теж була обдурена, але не хоче визнавати, що її ввели в оману (а може, вона справді не знала).

— Отже, раптова поява цього рукопису допоможе їй вирішити всі проблеми,— зазначив я.

Метнувши на мене задумливий погляд, Кеніґ відповів:

— Не знаю як щодо всіх проблем, але нагальні — так. Мілорде, гадаю, мені слід зробити жест доброї волі й дозволити вам ознайомитися з рукописом без будь-яких зобов’язань з вашого боку.

Він передав мені ключ і сів на своє місце, поки я відмикав замок.

Сторінки були охайно заповнені дрібним почерком; слова складалися в рівні, прямі рядки, хоча на перший погляд здавались нерозбірливими. Похапцем проглянувши початок, я заходився швидко гортати книжку так, наче пропускав між пальцями колоду карт. Професійний інстинкт підказував зберігати пильність. Наша багаторічна ворожнеча засвідчила, що Борден здатен на будь-яку підлість і всім серцем прагне заподіяти мені лиха або покалічити фізично. Я продивився майже поло­вину тексту і зупинився. Не відриваючи очей від нотаток, поринув у роздуми.

Не виключено, що йшлося про найнебезпечнішу атаку Бордена, спрямовану проти мене. Розповідь Кеніґа про Олівію, смерть Бордена в її помешканні, своєчасне виявлення книжки, що містила найцінніші професійні секрети мого противника,— все це підводило до ви­сновку про підробку.

Чи варто вірити Кеніґу на слово? Якщо Борден замислив чергову хитрість, що ж тоді викладено в його книжці? Заплутаний лабіринт обманів, що спонукають мене до нерозважливих дій? Невже інтрига Олівії Свенсон загрожує знищити мій єдиний острівець спокою — дивом урятований шлюб із Джулією?

Мені здавалося, що я наражаю себе на небезпеку одним-­єдиним дотиком до цих сторінок.

Голос Кеніґа увірвався в мої думки.

— Мілорде, дозвольте мені вгадати, які версії ви розглядаєте.

— Не дозволяю,— відрізав я.

— Ви не довіряєте мені,— наполягав Кеніґ.— Підозрюєте, що Борден підкупив або якимось чином змусив мене принести вам ці нотатки. Правильно?

Я мовчав, не випускаючи напіврозгорнену книжку з рук і пильно дивлячись на сторінки.

— Всю інформацію легко перевірити,— провадив далі Кеніґ.— Слухання справи за позовом власника помешкання в Горнсі проти міс Венскомб відбулося місяць тому, на засіданні суду присяжних у Гемпстеді. Ви можете ознайомитися з документами. Також залишився реєстраційний запис у лікарні Вітінгтону, куди привезли неопізнаний труп чоловіка, померлого від розриву серця того самого дня, який називає міс Венскомб; його вік та основні прик­мети збігаються з Борденом. Згідно з іншим записом, лікар муніципальної служби одразу вивіз тіло.

— Кеніґе, десять років тому ви пустили мене по фальшивому сліду,— мовив я.

— Так, я не заперечую. І досі шкодую про це. Як я вже казав, моє відстоювання ваших інтересів пояснюється бажанням виправити ту помилку. Даю вам слово, що рукопис є справжнім, що я точно описав обставини, за яких він потрапив до мене, і, нарешті, що уцілілий брат Борден відчайдушно хоче повернути його.

— Як сталося, що він втратив ці записи? — спитав я.

— Міс Венскомб зрозуміла, що нотатки мають певну цінність для видавців. Коли їй терміново знадобилися гроші, вона вирішила запропонувати їх вам, а потім, зважаючи на звістку про похорон, спробувала звернутися до вашої удови. Само собою, вона надійно ховала рукопис. Борден, ясна річ, не міг безпосередньо звернутися до неї, проте важко вважати збігом, що десять днів тому хтось зламав замок, вдерся до помешкання, перевернув усе догори дриґом, але нічого не взяв. Книжка зберігалася в іншому місці, тож нікуди не ділася і досі належить Олівії.

Я розгорнув книжку на тій сторінці, де затрималася моя рука, і несподівано усвідомив, що, проводячи пучками пальців по золотому обрізу, повторював рух, що використовується в класичному фокусі, де ілюзіоніст підсовує глядачеві потрібну карту. Враження посилилося, коли я глянув на перший-ліпший рядок унизу правої сторінки й побачив своє прізвище. Здавалося, Борден підсунув мені саме цю сторінку.

Уважно придивившись до витіюватого почерку, я розібрав усю фразу: «Саме тому Енджер ніколи не розкриє таємницю, якщо я сам не підкажу йому відповідь».

— Ви сказали, що вона хоче п’ятсот фунтів?

— Так, мілорде.

— Вона їх отримає.

19 грудня 1903

Розмова з Кеніґом страшенно втомила мене. Щойно він пішов (забираючи з собою шістсот фунтів — я дав йому зайву сотню з двох причин: по-перше, винагородив його за щирість, а по-друге, заохотив мовчати й забути сюди дорогу), я ліг у ліжко й не вставав до вечора. Потім я описав цю зустріч, але впродовж двох наступних днів був настільки слабким, що здебільшого куняв і майже нічого не їв.

Учора я нарешті прочитав кілька уривків із книжки Бордена. Як і передбачав Кеніґ, читання виявилося захопливим.

Показав окремі фрагменти Джулії — вона теж вважає їх цікавими. Щоправда, зарозумілість автора обурює її більше, ніж мене. Вона просить не марнувати дорогоцінні сили на злість.

Насправді я не відчуваю злості, хоча пересмикування добре відомих фактів викликає роздратування і водночас жалість. Найбільше мене тішить, що я таки роздобув докази того, що ілюзіоніст «Альфред Борден» — результат таємної змови близнюків. У жодному розділі книжки це не визнається відверто, але цілком зрозуміло, що авторів було двоє.

Кожен із них говорить про іншого, вживаючи першу особу однини. Такий прийом спочатку збивав мене з пантелику, і я припустив, що вони навмисно створювали плутанину. Однак, коли я поцікавився думкою Джулії, вона зауважила, що нотатки вочевидь не призначалися для сторонніх очей.

Звідси випливає висновок, що брати давно призвичаїлися називати одне одного «я». Старанно читаючи між рядків, я збагнув, що кожна подія, кожен факт біографії були частиною спільного досвіду. Скидається на те, що Бордени з раннього дитинства готувалися до розробки ілюзіоністського номера, в якому один близнюк міг би таємно підміняти іншого. Так, вони справді обдурили мене й більшість глядачів, але зрештою досягли сумнівного успіху. Може, Борден пошив у дурні самого себе?

Два життя, злиті в одне, перетворюються на щось неповноцінне, розділене навпіл. Поки перший брат живе серед людей, другий змушений зачаїтися десь у потойбіччі, ніби його не існує; він — розпливчастий привид, двійник, престиж.

Продовжу завтра, якщо матиму достатньо сил.

25 грудня 1903

Останні два дні з Пеннінських гір мете хуртовина, що відрізала нас від світу. На щастя, нам вистачає їжі та дров, тож немає потреби виходити з будинку. Різдвяна вечеря вже добігла кінця. Діти бавляться з новими іграшками, а ми з Джулією відпочиваємо.

Я поки що не розповів їй про нову недугу, що мучить моє багатостраждальне тіло. На грудях, плечах і стегнах з’явилися багряні висипи. Змащую їх антисептичною маззю, але вони нікуди не діваються. Щойно