Альбіна Яблонська - Його жага, Альбіна Яблонська

21.1

Марсель

Новина про дитину стала для Камілли ударом. 

Стільки років страждати, звинувачувати себе у смерті сина, а потім раптом дізнатися, що він не загинув. І що вся ця історія — таке ж лайно, як і звинувачення в насильстві над нею. Все було в руках Джоша. Вочевидь, він не хотів появи на світ мого сина. Оскільки для аборту було запізно, та й Камілла не хотіла вбивати свій плід — рішенням стала бомба сповільненої дії. 

Як тільки настав термін, він відвіз її в інший штат, організував закриті пологи в режимному шпиталі, де всі свої і ніхто не розкриє таємницю "немовляти, що померло". 

У результаті моє продовження було викинуте на смітник, як жалюгідне кошеня. Як усіма кинуте цуценя. Жодної поваги чи совісті. Цим людям такі почуття не знайомі. Та й чи люди вони після всього вчиненого?

Я обов'язково до них дістануся. До кожного з них. І насамперед до Джоша Фінчера. Тільки спершу відвезу Каміллу подалі звідси. Це місце засвічене, залишатися тут вже надто небезпечно. Я маю деякі зв'язки в інших краях. Там, де тепло і більше сонця. Там, де нас ніхто не турбуватиме. Ідеальне місце, щоб Кем відновилася, поки я шукаю ниточки до сина. 

Де б він не був і як би його не звали тепер, я його знайду. Обов'язково знайду та поверну в сім'ю. Для цього готовий хоч зі шкіри вилізти. Я знайду нашого сина, і він буде з нами.

От тільки я не уявляв, що все станеться саме так, як сталося тієї ночі...

— Камілло? — я прокинувся, коли годинник показував міцно за північ. І її знову не було поряд. — Чорт, мала! Куди ти поділася?!

Швидко оглянувши всі кімнати і визирнувши в коридор, я спіймав себе на тому, що це вже було. Вона знову вибралася на дах, щоб торгуватись із небесами. 

Диявол! Кем! Не треба!

Але коли я вибіг на дах, то побачив порожнечу. Там нікого не було. 

А внизу загуркотів мотор моєї машини. 

— Гей! — гукнув я викрадачу. — Якого біса, хай йому грець! Та ти хоч знаєш, чию машину викрадаєш, ідіот?!

Спустившись пожежними сходами, я скочив на мотоцикл одного зі своїх хлопців і помчав нічним містом. Моя машина гнала сонними проспектами на повному газу. Не знаю, що за людина була за кермом, але вона собі навіть не уявляла, як міцно влипла. Бо щойно я його наздожену і зупиню кулею по колесах…

Якого дідька відбувається?

Я зрівнявся з переднім вікном своєї тачки і побачив за кермом Каміллу. В одній нічній сорочці, із заплющеними очима. Вона керувала машиною, не бачачи дороги. З вимкненими фарами, втискаючи газ до самого упору. 

Мій пістолет застиг у руці, я ледве відрулив від стовпа, що розділяє смуги руху. Все летіло під три чорти. Я не міг по ній стріляти, не міг зупинити, не міг докричатися до свого дівчиська.

— КАМІЛЛА! ЗУПИНЯЙСЯ! МАЛА, СТОП!

Але вона мене не чула. Знай собі летіла по зустрічці, розганяючи самотні машини. Мчала вулицями, як примарний гонщик. Як жахливий летючий голландець із вимкненими фарами. Без освітлення, з темними віками. Вона бачила сон. Все це було для неї видінням. 

Лунатизм, про який вона мені говорила. Оце й було воно. Тільки якщо минулого разу Камілла вийшла на кордон штату босоніж, то сьогодні все було куди гірше. Набагато небезпечніше і для неї самої, і для інших. 

Взявши ключі і сівши за кермо моєї машини, дівка летіла за відомою лише їй адресою. Куди ти їдеш, Кем? Навіщо ти це робиш, чорт забирай?

Я намагався не відставати і моргав мотоциклетною фарою зустрічному потоку, розганяв людей, як виходило. Але все одно аварій було не уникнути. Машини гальмували. Перехрестя перетворювалися на мінне поле, де з імовірністю у п'ятдесят відсотків світить червоне. Але Камілла пролітала перехрестя на повний газ. Інші тачки стикалися, відрулювали в тротуар та фасади магазинів. А дівчинка летіла. Але куди? Куди вона пре цієї темної ночі, якщо не додому?

Я ніфіга не розумів. Тільки й міг переслідувати її до самого кінця. До міста під назвою Шервуд. Там у мене закінчився бензин на в'їзді до населеного пункту. Я побіг вулицями, орієнтуючись на звук мотора. Але незабаром двигун замовк. То був поганий, жахливий знак. Замість шуму долинав звук сирен. До нас їхали копи. 

Чорт! Бляха! 

Діставши з кишені телефон, я почав дзвонити хлопцям.

— Пацани, я в Шервуді! Потрібна допомога! Термінова допомога, приїжджайте швидко до центру міста! Рятуємо Кем! Нашій Каміллі потрібна допомога! ЖИВО!

Я розмінював квартал за кварталом, доки не добіг до каплиці. Біля неї було кинуто машину. Двері відчинені, але в салоні порожньо. Звук сирен лягавих ставав ближчим, вони були на підході. Зважаючи на все, приїдуть раніше, ніж мої братки. 

Справи жахливі. Справи наші погані. 

Чорт! Де ж вона?!

— КЕМ! — репетував я, дразнячи всіх собак в окрузі. Вони гавкали, а я біг, задихаючись від страху втратити її назавжди. — КЕ-Е-ЕМ!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно