Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

Під уважним поглядом Паркера, я піднялася, поклала тарілку на місце. Взяла сумку зі стільця й обернулася, щоби піти, але відчула руку Дейва на своєму лікті.

- Нічого, все нормально. Я знаю, що ти не здатна на таке, - на диво спокійно відповів він, повторюючи мої слова.

Я полегшено усміхнулася, і знову поглянула на його руку, яка ще притримувала мене.

- Я мушу йти, - сказала я, потягнувшись за пальтом.

- Може тебе підвезти? - запитав турботливо Дейв, дістаючи ключі від авто з кишені.

О-о-о, зараз, коли у мене гудять ноги - це прекрасна пропозиція.

- Було б чудово.

Після цього ми попрямували до машини Дейва. Дорогою, я нагадалася про те, що мама пішла допомагати з чимось Емілі. Я вирішила запитатися Дейва, чи він нічого не знає про це. І чорт, знала б наперед, що почую - краще б сиділа у тиші.

- Ти часом не знаєш, куди пішла мама з Емілі?

- Підписувати документи на будинок, - спокійно відповів він, пильно вдивляючись у дорогу.

- На який будинок? - незрозуміло запитала я.

Він нарешті подивився на мене, широко розкривши очі.

- Ти не знаєш? 

- Про що?

- Ми переїдемо у новий будинок після того, коли батьки приїдуть з відпустки.

Після цих слів я впала у шок. 

- Як? Чому?

- Мої батьки знайшли новий хороший будинок за нормальні гроші й вирішили його придбати. Не будемо ж вічно у вас жити.  

Я вже й забула про те, що нам колись доведеться попрощатися з постійною присутністю Паркерів. Знову буду приходити на кухню зранку сама, снідатиму сама, проводитиму час вдома з батьками або сама. І не буду чути ідіотських, але вже таких рідних жартів Дейва.

- Оу, ясно... 

Моя усмішка зникла з лиця. Я розгублено перевела погляд на дорогу. Хлопець помітив це і зацікавлено запитав:

- Ти будеш за мною сумувати? 

- Можливо… - знизила плечима я.

- Вау! Сама Аніка Айлен буде за мною сумувати! - відповів радісно він. - Але ти не переживай, наш будинок не далеко від вашого. Ми будемо часто бачитися.

- Я сподіваюся.

Через хвилину ми під'їхали до коледжу.

- Дякую, що підвіз, - промовила скромно я і, глянувши на його ідеальний профіль обличчя, відчула нестерпне бажання поцілувати його.

А чому ні? Наважилася і всім корпусом потягнулася до його щоки. Я була у міліметрі від його шкіри, як він різко повернувся обличчям до мене і замість щоки я легенько чмокнула його у губи. Ми шоковано подивилися одне на одного. Знову цей погляд сірих очей, який позбавляв мене розумного глузду. Його очі опустилися вниз, на вуста. Я затамувала подих від такого пильного погляду. Не встигла зорієнтуватися, як Дейв обхопив мене за шию, рішуче повертаючи мої губи на минуле місце. Здавалося, у мене шлунок зробив повний оберт, коли він потягнувся язиком до мого. О Боже, Дейв вмів цілуватися, і робив це настільки вправно, що гріх було відмовитися. Ні з ким раніше у мене так не виходило. Мені зовсім затуманило розум. Нігтями вхопилася за його сорочку, притягнувши хлопця до себе ще ближче. Рука хлопця опустила нижче до ключиць, ніжно малюючи на них коло. Добре, що я не встигла затягнути пальто...

- Іди вже, Айлен, бо мій терпець урветься, - прошепотів пристрасно Дейв, відсторонюючись.

Тепер його очі не були сірими, як раніше. Їхній колір став темнішим від збудження, і я розгубилася у тому, який відтінок з них мені тепер подобався більше. Я по інерції знову потягнулася за ним, але різко зупинилася. Дейв має рацію, нам пора зупинитися поки не пізно. Схопивши сумку, я сказала коротке "до зустрічі" і вийшла з машини. Навіть зайшовши до коледжу, не змогла позбутися дурної усмішки на обличчі. На ватних ногах я дійшла до аудиторії. Багато моїх одногрупників ще не було, в тому числі й Лії. У той момент, коли я подумала про подругу, на телефон прийшло повідомлення від неї:

Мене сьогодні не буде. Подзвони після пар.

Все ясно, комусь сьогодні ще гірше, ніж мені.

Після цієї думки в аудиторію зайшла лекторка, яка почала мене розпитувати про минулу лекцію.

Пройшло три години пар. Я поверталася з коледжу вичавленою, мов лимон. Надворі почав пролітати перший сніг, відчувався легенький морозець. Добре, що я додумалася взяти зимове пальто. Вийшовши з території коледжу, я зразу подзвонила Лії. Після декількох довгих гудків, вона взяла слухавку:

- Алло? - прохрипіла подруга.

- Як ти, тусовниця? 

- Я дуже погано себе почуваю, а ти як, алкоголічка? - з таким же сарказмом відповіла вона.

- Дуже смішно, тому що алкоголічка сьогодні змогла прийти на заняття, а та, що була тверезою - ні.

Почула, як Лія незадоволено цокнула язиком.

- Та добре-добре, проїхали. Я, до речі, не розказувала тобі вчора, що мої батьки їдуть у відпустку на місяць?