Курт Герварт Балль - Атомний вогонь над океаном

У ці хвилини він думав про все, тільки не про те, що колись біля корабля стояв катер. Якби він підкорився тій думці, то викинувся б за борт.

У темному трюмі все ще було чути тихе шипіння.

Холод безжально пік беззахисне тіло Хріса.

Звідки це шипіння? То, певно, шипить газ, що витікає.

Браун випростався і махнув рукою, наче відганяючи свою тінь, що стояла поруч і застережливо дивилася на нього. «Що вже тепер важить моє життя? — подумав Хріс. — Нічого. Десь там є Біт і Барн. Не можна допустити, щоб Біт марно чекала Барна, щоб Ліліан Бредлі… Ні, для вродливої Ліліан уже пізно щось робити. Але треба зробити, щоб інші чоловіки, жінки й діти, живі і ще не народжені, не могли заразитися. Треба звільнити людство від жахливих мук. Я перешкоджу вибуху цієї водневої бомби. А про інші подбаєш уже ти, Барн».

Браун болісно напружував мозок. Щось треба зробити, щоб прискорити нагрівання газів. «Може, запалити бензин? Правильно, тут є бензин для моторів. Але де стоять баки з бензином? Ліворуч чи праворуч?»

Раптом у темряві щось тріснуло. Браун скам'янів.

Велетень порвав свої кайдани! Почувся ще тріск, і стальний кожух з громовим гуркотом розірвало на шматки.

Хріс Браун голосно тріумфуюче закричав. Він виграв! Люди можуть жити! І Біт, і Барн!

Ще п'ять хвилин…

У великому залі на «Ізабеллі» всі замовкли. Брекдорп витер піт з лоба. Він вийняв з кишені ампулу, відламав кінчик і крадькома квапливо вилив ароматичну рідину в рот. Хоч би серце витримало. Пережити б ще сьогоднішній день.

А де поділися Вільсон і Кальман? А що як Вільсон не прийде? Невже натиснути кнопку доведеться йому? Йому?..

Ще три хвилини…

Увійшли Вільсон і Кальман. Усі присутні зітхнули з полегшенням. Вільсон, посміхаючись, підвів Кальмана до пульта керування. Коли професор сів, Вільсон став за його спиною.

Ще дві хвилини…

«Ще сто двадцять секунд, — думав Френк Вільсон… — Ах якби ж то вони скоріше пролетіли. Якби вже Кальман натиснув кнопку». Тоді можна було б протиставити росіянам свій тріумф і сказати світові: «Ми маємо чисту бомбу». Нехай тільки Кальман, Стефсон і Метіус не підтвердять того, що він звідси, з корабля, викрикне на весь світ!

За чверть години він покаже гостям, що зібралися на «Ізабеллі», перші аналізи великого експерименту. Від двадцяти до двадцяти п'яти процентів радіоактивності. Хто ще може повторити такий дослід! Остаточні результати експерименту буде опрацьовано в Мехіко-Занді.

Післязавтра, на святкуванні сторіччя ПЕК, він сповістить Джеймса Еверета про монополію на чисту бомбу. І містер Джеймс Еверет, ця мумія, передасть, йому, Френку Вільсону, своє місце, своє крісло президента Першої електричної корпорації.

Ще одна хвилина…

Кальман заплющив очі. І чому тільки не розірветься його серце і не звільнить його від цього страшенного тягаря? В Рівертауні Барна чекає мати. А він його зараз отруїть, уразить променями, уб'є, рідного сина вб'є.

Ще тридцять секунд…

Перед очима Брекдорпа серед океану розкрився велетенський кратер, височенна піниста хвиля підскочила до неба і з громовим гуркотом упала назад. Вона з ревінням наблизилася до «Ізабелли», підхопила корабель і з силою жбурнула у киплячий вир…

Ще десять секунд.

Три секунди.

Дві.

Одна.

Нуль.

Джек Кальман не натиснув кнопку. Він повернув голову до Вільсона, підвівся і сказав:

— Я не злочинець, Вільсон.

Але той схопив його за комір, силою знову посадив у крісло і щось просичав. Кальман затиснув руки між колінами, і Вільсон не міг витягти їх.

А час не стояв…

Тоді Вільсон правою рукою знайшов червону кнопку, — ліва лежала на потилиці Кальмана, — і натиснув її.

В тому місці, де стояв «Ураган», на екрані спалахнуло біле полум'я.

З глибини моря злетіла невелика вогненна куля. Вона почала розширюватися, дедалі набираючи круглішої форми і змінюючи біло-блакитний колір на червоний. Над Тихим океаном попливла розпечена хмара, мінячись всіма барвами райдуги. Потім піднявся і розрісся гриб, його полум'я стало сіро-попелястим.

За кілька хвилин це все. розвіється, швидше, як після вибуху контрольної бомби. Це був зовсім невеличкий вибух, набагато менший, ніж передбачалося.

Барн Кальман і Джон Стіпс стояли на острові і дивилися на воду.

— Йому вдалося здійснити свій намір, — промовив Барн. — Те, що там злетіло у повітря, тільки плутонієва запалювальна бомба. Вона невелика, навіть менша за контрольну. Хріс пожертвував заради нас своїм життям.

Вільсон повернувся, його крива тінь впала на телевізійне зображення моря.

Якийсь різкий голос вигукнув:

— Сталося чудо, бомба не вибухнула!

Цей голос пролунав як сміх божевільного. Вільсон хотів заткнути Кальману рота. Але той, пручаючись, вигукував:

— Чудо! Чудо!..

Вільсон обернувся і зробив знак рукою. Підбігли два охоронники і витягли Кальмана із залу.

Брекдорп підійшов до Вільсона, який втупив очі в екран.

— Кожух з тритію й дейтерію не спалахнув, — сказав він.

— Це я теж зрозумів, — прошепотів Вільсон.

Він бачив, як його гості мовчки виходили із залу. Підготовлені договори не буде підписано. Перемогла Москва! Ні, про цю невдачу громадськість не повинна знати. Нічого, нічогісінько не можна повідомляти!

Хтось від нервового збудження цокотів зубами. Вільсон зрозумів, що то він сам цокотить. В нього боліли вилиці, а підборіддя так тремтіло, що мало не вискакувало з суглобів. Поступово Вільсон оволодів собою.

— Подбайте, щоб привезли всі буї, а також прилади з островів і щоб ніхто не підходив до них. Молодому Кальману накажіть