Геза Гардоні - Зірки Егера

Опівночі у двері синів Терека постукав служник:

— Паничу Гергей!

— Чого тобі? Зайди!

Він іще не спав. Читав при свічці Горація.

Прокинулись і сини Терека.

— Мене прислав вартовий,— доповів слуга.— Якийсь пан стоїть біля воріт.

— Як його звати?

— Кечке, чи що, я не розібрав.

— Кечке? Який ще в біса Кечке?

— Він приїхав з Дьера і хоче в нас зупинитися.

Почувши слово «Дьєр», Гергей хутко вистрибнув з ліжка.

Янчі Терек здивовано глянув на нього.

— Хто це, Гергею?

— Мекчеї! — вигукнув весело Гергей.— Негайно впустіть пана витязя.

Слуга побіг.

Гергей взув черевики і накинув на плечі плащ. Хлопці теж повставали з ліжок. Янчі було шістнадцять років, а Фері виповнилося чотирнадцять. Обом кортіло глянути на гостя, якого вони знали тільки по імені.

— Накажіть подати їжі і вина! — кинув їм Гергей уже з дверей і вибіг із кімнати.

Коли він спустився вниз, Мекчеї вже був на подвір'ї. Біля нього стояли вартовий з ліхтарем в руці і комендант фортеці.

На другому поверсі теж засвітився ліхтар. Якусь мить його світло коливалося над подвір'ям, потім упало на прибульця, який саме прощався з солдатами Добо, даючи кожному по талеру.

— Слава богу, нарешті я добрався! — сказав Мекчеї, обнімаючи Гергея.— Я вже мало не заснув на коні, так зморився.

— Слухай, Пішто, що це в тебе на голові?

— Тюрбан, хай йому біс! Хіба ти не бачиш, що я тепер турком став?

— Облиш жарти, брате! Хустина вся в крові!

— То нічого, ти, братику, дай мені кімнатку, миску і води, а потім я тобі розповім, як добирався з Дьєра до Дебрецена.

На сходах з'явилася служниця і запитально глянула на прибульця. Гергей замотав головою — служниця зникла.

Юнак повернувся до Мекчеї і пояснив:

— Наша пані не спить. І ночами все чоловіка чекає або листа від нього.

Три дні пролежав Мекчеї у гарячці в замку Терека. Біля нього постійно чергували сини Терека і Гергей. Вони поїли витязя червоним вином і з цікавістю слухали його розповіді.

Господиня теж навідувала Мекчеї, який одразу по своєму прибутті заявив, що приїхав по Гергея і хоче забрати його в королівське військо.

Хлопці дивилися на Гергея приголомшені, а господиня не могла приховати докір і скорботу.

— І ти нас покинеш? Чи я не була тобі за рідну матір? А мої сини хіба не стали тобі братами?

Схиливши голову, Гергей відповів:

— Мені вже вісімнадцять років. Невже я буду тут байдикувати і марнувати час, коли батьківщині потрібні солдати?

На свій вік він справді виглядав змужнілим, на його по-дівочому смаглявому обличчі вже пробивалася борідка. Променисті чорні очі були серйозні й розсудливі.

— Тільки тебе там не вистачало! — похитала головою пані Терек.— Хіба ти не можеш трошки почекати, поки підростуть і мої сини? Усі від нас відвернулися! — І вона скрушно зітхнула, витираючи сльози, що потекли з очей.— Від кого відвернувся бог — відвернуться й люди.

Гергей став перед нею навколішки і поцілував їй руку.

— Люба матусю, якщо ви так розумієте мій учинок, я лишаюсь.

У кімнаті стояв і Тіноді. Він щойно прибув з Ершекуйвара — приїхав довідатися що-небудь про свого господаря. Але, побачивши, що на замку немає прапора, а господиня в жалобі, не спитав нічого.

Він сидів біля вікна на скрині, вкритій ведмежою шкурою, і щось писав на клинку шаблі.

Почувши слова Гергея, він припинив роботу.

— Ласкава пані, дозвольте й мені втрутитись у вашу розмову.

— Що ж, кажи, Шебек.

— Пташка завжди повертається до свого гніздечка, де б вона не літала. Гергей теж хоче випурхнути на волю. І я скажу: хай політає по білому світу. Тому що, перепрошую, воно вже видно, що панич Янош не сьогодні-завтра змужніє, тоді й для нього краще мати біля себе досвідченого воїна.