Геза Гардоні - Зірки Егера

class="book">— Ні. Але щоразу, як згадаю про них, ніби ножами мене ріжуть.— І, зітхнувши, він схилив голову на руки.— Я часто згадую одного раба,— вів далі Терек, похитуючи головою,— хирлявого, бридкого турка, якого я захопив у полон на березі Дунаю. Я протримав його у своїй фортеці багато років. Одного разу він прокляв мене, не криючись.

Більше вони не говорили.

Здалеку заграли сурми. В'язні прислухались, затим знову поринули кожен у свої думки.

Коли сонце позолотило хмари, комендант замку пройшов через сад і недбало кинув невільникам:

— Панове, ворота зачиняються.

Замкову браму звикло зачинили за півгодини до заходу сонця, це був знак усім в'язням повертатися на свої місця в камери.

— Капиджі-ефенді,— запитав Балінт Терек,— з якої нагоди сьогодні так виграють сурми?

— Сьогодні свято тюльпанів,— відповів комендант.— Цієї ночі в сералі[40] не сплять.

І він пішов далі.

В'язням було вже відомо, що це означає. І минулої весни було таке ж свято. Всі султанові жінки навесні розважалися в саду сераля.

У цей день між квітниками ставлять ятки і намети з різним товаром. Одаліски з султанового гарему продають усілякі дрібнички — намисто, шовкові тканини, рукавички, панчохи, черевики, вуалі й таке інше.

Султановим жінкам — а їх кількасот — ніколи не дозволяється ходити на базар, тож нехай вони хоч раз у рік насолоджуються триньканням грошей.

Сад у цей день сповнювався веселим гомоном. На деревах і кущах порозвішувано клітки з папугами, шпаками, соловейками, канарками. Їх приносять з палацу. І птахи співають, змагаючись з музикою.

А ввечері на Босфорі на одному з кораблів запалюють пахучі смолоскипи й весь гарем під музику прогулюється на цьому кораблі, прикрашеному пістрявими паперовими ліхтариками, аж до Мармурового моря.

Біля підніжжя Кривавої вежі невільники потиснули один одному руку:

— На добраніч, Іштване!

— На добраніч, Балінте!

Бо ж тут, крім сновидінь, немає іншої втіхи. Уві сні в'язень може перенестися додому.

Однак Балінтові Тереку зовсім не хотілося спати. Він трошки подрімав пополудні, порушивши звичний розклад, отож тепер сон не йшов до нього. Він розчинив вікно. Сів до нього, задивився на зоряне небо.

Мармуровим морем повз замок Єди-кули пропливав корабель. Небо було зоряне й безмісячне. Зорі яскраво світилися, відбиваючись у дзеркальній поверхні води,— здавалось, море стало небом. Корабель, освітлений ліхтариками, плив між зірками, які мерехтіли в небі і в морі.

Високі кам'яні мури закривали його від очей в'язня, але музика долинала й до нього. Дзвеніли турецькі цимбали і дзенькала чинча. Балінт Терек слухав би їх охоче, проте думки його полетіли далеко.

Десь опівночі голосна музика стихла. Співали тільки жінки. Мінялися голоси — мінявся і супровід.

Балінт Терек слухав неуважно. Він дивився, як небо повільно затягують рвані хмари-блукачі. Крізь їхнє темне лахміття проглядали зірки.

«І небо тут зовсім інше,— подумав в'язень,— турецьке небо, турецькі хмари...»

На кораблі надовго замовкли, і Балінтові думки сплелися одна з одною.

«І тиша тут інша: турецька тиша...»

Він уже був подумав про те, що краще піти лягти, але не міг подолати напівсонне заціпеніння і зрушити з місця.

Раптом у нічну тишу знову полинули звуки арфи і крізь густі крони дерев у темряві турецької ночі понеслася мелодія угорської пісні:

Приємний солодкий щем пройняв усю істоту Балінта Терека. Арфа на хвилину замовкла. Затим знову залунали чудові акорди і злетіли в нічній темряві тихим плачем:

Балінт Терек підвів голову. Так зводить голову лев-невільник у клітці, коли на нього війне південний вітер. Тужливо дивиться він удалину крізь прути гратів. Струни арфи лагідно бриніли в нічній тиші, поки не розтанули, як подих. Потім знову вдарили по струнах, і високий сумний жіночий голос заспівав по-угорськи:

Хто попив води із Тиси, Серцем лине знов туди... Гей, мені б її напитись!..

У Балінта Терека аж подих перехопило. Піднявши голову, він пильно вдивлявся, звідки долинала пісня. Його сива чуприна розкуйовдилась, обличчя побіліло, як мармур.

Старий лев слухав, не ворухнувшись, рідну пісню. З очей у нього покотилися дві великі сльози й потекли по