Геза Гардоні - Зірки Егера

У цих словах не було нічого смішного, але присутні все ж усміхнулися. Звикли, що дяк Шебек завжди жартує, коли не співає. І якщо навіть він говорив серйозно, всім здавалося, ніби в його словах криється якийсь жарт.

Пані Терек кинула погляд на роботу Тіноді.

— Вірш уже готовий?

— Аякже, готовий. Тільки не знаю, чи сподобається він вашій милості? — Він підняв шаблю із зміїним руків'ям і прочитав:

Хто відважний, той і дужий, Ну, а дужий б'ється мужньо, Здобуває перемогу — Смерть тікає від такого!

— Напишіть і на моїй шаблі те саме! — попросив Янчі Терек.

— Ні,— відповів Тіноді, хитнувши головою,— тобі я напишу інший вірш.

З ліжка озвався Мекчеї:

— Дядечку Шебек, на шаблі Добо напишіть так, щоб там стояло й ім'я короля. Ну, знаєте, як пишуть: за бога, за вітчизну і за короля.

— Це вже застаріло! — відповів Тіноді.— Уже вийшло з моди відтоді, як угорська корона опинилася на голові з німця. Якби Добо це хотів накреслити на своїй шаблі, то взяв би її з собою і сам би звелів кому-небудь написати.

— Мені пригадалися слова, які я чув, коли був ще дитиною,— сказав Гергей, приклавши палець до лоба.— Їх варто було б написати.

— Які ж це слова?

— «Головне — ніколи не боятися».

Тіноді замотав головою.

— Думка гарна, але висловлена незграбно. Постривайте...

Підперши рукою підборіддя, він втупився поглядом кудись у простір. Всі замовкли. Нараз очі його заблищали.

— Куди ти годишся, якщо боїшся!

— Оце добре! — вигукнув Гергей.

Тіноді вмочив гусяче перо в дерев'яний каламар, що стояв на підвіконні, і написав девіз на шаблі.

Залишалося зробити напис ще на одній шаблі. На такій, як у Добо. Мекчеї подарував її Гергею.

— Що ж ми на цій напишемо? — спитав Тіноді.— Може, підійде таке: «Гергей Борнемісса не боїться навіть біса».

Усі весело розсміялися. Гергей похитав головою.

— Ні. Мені потрібні не вірші, а тільки два слова. У двох словах містяться всі вірші і думки. Напиши мені, дядечку Шебек: «За батьківщину!»

На п'ятий день у замок несподівано завітав Добо. Його зустріли радісно й привітно. Відтоді як господар замку опинився в турецькій неволі, на стіл ще ні разу не ставили золотий і срібний посуд. Замок сповнився незвичними веселощами. Одначе господиня вийшла до столу у своїй звичній жалобній сукні, без прикрас. Вона сіла на своє місце за столом, звідки видно двері. Навпроти неї теж стояло крісло і на столі посуд, прибор. Добо спочатку був подумав, що все це приготували для священика, але згодом здогадався, що це місце Балінта Терека. Для господаря дому щодня — і вранці, і в обід, і ввечері — ставили на столі прибор.

Пані Терек з великою увагою й інтересом слухала новини, що їх привіз Добо із Відня. Він чув їх там від вельмож, з якими йому доводилося зустрічатися.

В ті часи газет не було, про події у світі можна було довідатися тільки з листів або від гостей.

Довго не називалося в бесіді тільки ім'я однієї людини — господаря маєтку. Гергей попередив Добо, щоб він не згадував про Балінта Терека, не розпитував про нього.

Та коли служниці повиносили посуд з вітальні, господиня сама запитала:

— А про мого любого господаря ви, ваша милість, нічого не чули? — І вона раптом залилася слізьми.

Добо похитав головою.

— Поки нинішній султан не помре...

Господиня опустила голову. Добо гнівно грюкнув кулаком по столу:

— Та доки ж він збирається ще жити? Такі тирани не звикли вмирати природною смертю від старості! Я думаю, що, якби вдалося захопити в полон якогось пашу, ми б виміняли на нього нашого господаря.

Пані Терек похитала головою:

— Я в де не вірю, Добо. Мого чоловіка тримають у кайданах не як заложника, а як лева, бо вони його дуже бояться. Чого я їм вже за Балінта не пропонувала! — скрушно вела вона далі.— Я сказала: «Візьміть усе наше майно, все золото і срібло». Але гроші, які я посилаю, осідають у